Не хочу цього переродження / Don't Want This Reincarnation

Частина 14

Його пошкоджене через часте фарбування, скуйовджене, світле волосся привернуло мою увагу.

— Хьон-нім, ти спиш?

— Ні.

Рефлекторно протираючи втомлені очі, я випростався на стільці. Стіл, завалений паперами, на який я щойно дивився, на перший погляд, виглядав безладно.

— Ого, подивися на своє обличчя. Слідкуй краще за собою, хьон-нім, адже воно в тебе гарне і все таке.

— Зарозумілий малий... Я твій друг чи що? Віддай мені те, що купив.

Хлопець, який дивився на мене з надутим обличчям, простягнув те, що тримав у руці.

— Я виконую твої доручення, щодня купую каву. А ти взагалі мені в очі не дивишся...

— І все ж ти продовжуєш приходити і йти? Хочеш, щоб я тебе вигнав?

— Ох, я не це мав на увазі!

— Студентам, які не вчаться, а замість цього ходять до кабінету бандита, не можна показувати обличчя. 

— Ти теж нікчема, чортів...

— Чортів?

— В тебе гострий слух.

Навіть до самого кінця він був непокірним, імітуючи сміх і хитаючи головою. Неважливо. Що ще я можу йому сказати? Замість того, щоб пиляти, я встромив соломинку в ванільне лате, яке він купив, почавши пити його.

Деякий час я пив каву мовчки, а хлопець, який витріщився на мене, відкинув назад своє, схоже на собаче, волосся і сказав: 

— Дивно, наскільки добре ти п'єш щось таке солодке...

— Це дуже смачно.

— Не пасує. Вино буде мати кращий вигляд поруч з тобою.

— Яка різниця, люблю я солодке чи ні? Якщо тобі нема чого тут робити, чому б не припинити балаканину і не піти геть?

— Агх, та я все одно збирався йти! Справді дратуєш...

Хтозна, в чому була його проблема, але хлопець поспішно відчинив двері кабінету і вийшов, наробивши галасу. Я не звернув на це уваги, тому просто пив каву.

Вона була солодкою і прохолодною. Дуже смачна.

— ...Гьоль-ші

Солодке було найкращим...

— І Гьоль-ші.

— Мм?