Лапка 18+

Їм було всеодно

Сьогодні хлопці мали виступати з новою піснею, але щось пішло не так на сцені.

Під час їхнього виступу Хану стало погано, він навіть пару раз чуть не заплакав.

Мінхо помітив що з його коханим щось не так ще до початку виступу.

– Ханні, з тобою все в гаразд? – ніжним голосом запитав схвильований Мінхо.

– Т-так, не хвилюйся –  почав виправдовуватись Хан.

– Тоді чому ти весь на нервах, та й голос твій якийсь невпевнений? – підходячи ближче до Джисона запитав Лі.

– Все в порядку, коханий не хвилюйся – ніжно поцілувавши в губи відповів Хан.

Поцілунок був злегка невпевнений, але Мінхо не придав цьому значення. Він повірив словам Хана, він йому довіряв. Раз той каже що "все в порядку", значить так і є.

Їхній виступ закінчувався, вони мали повернутись до гримерки і чекати результату голосування.

– Чан, можна ми з Ханом відійдем ненадовго? – вже по дорозі до гримерки запитав Мінхо.

– Звісно, тільки якщо ненадовго – відповівши Чан направився в сторону гримерки.

– Почекай, ти ж маєш ключ від ще однієї гримерки? – крикнув Лі з іншого кінця коридору.

– Е, так, а тобі він навіщо? – здивовано запитав Чан.

– Іншого місця щоб поговорити тут нема.

– Ну на, – Бан кинув ключ в Мінхо. – Тільки ви там тихіше будьте.

– ЧАН!! – крикнув на нього Лі, але той швидко забіг за двері гримерки, тому Мінхо пішов на пошуки Джисона.

Мінхо відшукавши Хана потягнув його за руку в сторону іншої гримерки, від якої якраз Чан дав ключ.

– Хоо, куда ти мене тягнеш? – ледве встигаючи за кроком старшого запитав Хан.

На запитання Джисона Мінхо ніяк не відповів, а просто продовжував йти. Він застав свою білочку на сходах плачучого, про які слова тут може йти мова.

Відкривши двері, Лі затягнув Хана всередину, і закрив двері на замок.

Хан сів на диван чекаючи хоть якихось пояснень що вони тут забули коли скоро нагородження.

Мінхо повільно підійшов до нього і навис зверху дивлячись прямо в очі, на що Джисон трохи злякався.