Північ бачить місяць

Північ, кров і лаванда

— Північ бачить місяць!
— Ахах-ха-ха-ха...

Почувши ці слова. Ні-ні, не слова. Голос. Почувши цей голос, в серці Густава все боляче стиснулося.
Чому? Від чого? Від ревнощів? Ооо так. Саме вони його поїдали з середини вже не перший місяць.

— Агрх! Цей Віль! Знову йому тихо не сидиться, знову хоче позмагатися! Ну нічого, зараз я втру йому носа. Так, дядько Вернер?
Той у відповідь лише мовчки постукав йому по плечу й підштовхнув у напрямку принцеси.

— Добрий вечір, панно. — у відповідь тиша. — Ви сьогодні така неймовірна, що від вас аж подих перехоплює. Ви неначе сама Смерть. Лякаюче прекрасна.
— Густаве! Досить! Ну невже ви не розумієте?! Ви вже не молодий, та й не чуйний ви! Знайдіть когось собі під стать.

Після цих слів принцеса швидко побігла до Віля, який спостерігав за їх розмовою з хижою усмішкою весь цей час.

Помітивши цей погляд, Густав завмер. В середині все схололо. Наче сама кров замерзла в венах і більше не тече.

Поки Віль дивиться в очі з насмішкою, Густав одним лиш поглядом каже, — Битва програна, визнаю, але війну виграю я!

Віль лиш ще раз усміхнувся та пішов на зустріч принцесі.

***

— Хлопці, дядько Вернер, вона каже Мені (!), що я вже не молодий! Послухай, Лялю, у мене за плечима чотирнадцять романів по франко-прусській війні. Хіба тебе не манить воєнна романтика? Ха! Невже ти живеш ілюзіями про цих жалюгідних, нікому невідомих, я не побоюсь цього слова — поетів? Поетів! Агрх!

Всім вже було зрозуміло, що Густав програв і битву, і війну, і самого себе. Але..

— Як би це правильно.. Ні-ні.. Обережно? Так, саме так! Обережно! Обережно сказати.. — почав дядько Вернер.

Знову, як грім, серед ясного неба (але не такого вже й ясного), з'явився цей голос.

— Ланде, рендо, лендо лендо, рендо лендо лендо.
Але що це? Голос прямо позаду спини Густава. Віль в пів метрі від нього.

— Я страшенно люблю п'яну, нічну веранду. В якій вона, знаєте, що мені сказала?.. Ха-ха. Що губи мої — це лаванда! Аха-ха-ха-ха-ха-ха.
Віль заливається сміхом і дивиться по сторонам, щоб переконатися в тому, що всі вже визнали його перемогу.
Коли ж погляд його повертається назад до очей Густава, останній намагається роздивитися в очах суперника щось таке, що сам не знає, що хоче знайти.