Чудовисько (переклад)

Частина 1

— Ти впевнений? Все ж таки це рішення... Адже це назавжди, а він... 

— Я впевнений. 

— А може? 

— Без може. Я занадто довго цього бажав, щоб зараз відступати. — Ох, гаразд, хлопчику мій, але я... 

*** 

Северус відчував каверзу. Носом чуяв, головою, що свербить - але ж він тільки вчора її помив! - і жопою прямо таки відчував. Передчував. 

Дамблдор завжди був синонімом каверзи і якоїсь хріні. Узяти хоча б це пророцтво: "Я тебе використав, вибач, Северус, так було треба". І добре допомогло б, але ні. Северуса використали, а в результаті замість перемоги над Лордом труп Джеймса (ну хоч щось хороше), трохи збожеволівша Лілі (саме так він вважав за краще виправдовувати збільшену - сильно - стервозність даної) і відтермінування всього в сімнадцять років. 

І добре б ці сімнадцять років йому, Северусу, дали б пожити спокійно. Але ні! Шоу має тривати, тож на тобі, Северусе, бовтайся в лайні малолітніх магів - глазурне "вчи їх і наставляй" лайно зовсім не покривало, а тільки посилювало запах. 

І навіть не скажеш нічого - Северус був винен Дамблдору занадто сильно. І той міг скільки завгодно не нагадувати про борг, сам Северус же про нього пам'ятав. 

Це дратувало. Змушувало скреготати зубами і зриватися на учнях, благо ті тільки давали й давали нові приводи поістекати отрутою. Северус, зрештою, не дипломований викладач, як Флітвік, у якого навіть маггловський диплом був, він звичайний маг, якого заїбали. Адже він навіть не просив багато чого, просто виконувати домашні завдання, вчитися і не підривати котли кожне заняття - хоча б через одне! 

До кабінету Дамблдора Северус зайшов звично злий і настільки ж звично готовий до нового "подаруночка" улюбленого начальства. На Поттера, який сидів на кріслі тут же і вдавав із себе бідолаху-сиротинушку, він тільки пиркнув зло. Це перед Дамблдором той може вдавати все що завгодно, Северус точно знає його бридку натуру - весь в оленя-татуся. І Лілі, що змінилася, - хоч як би не було це неприємно визнавати. 

— Ось і Северус! - награність у голосі Дамблдора була настільки помітна, що Северус аж кинув на нього здивований погляд. — Тоді можемо приступати, нарешті, до тієї теми, заради якої зібралися.