miracle.home

Сімейна біда

Сімейне життя неможливо зберегти духом справедливості. Швидше воно підтримується духом любові, який виходить за рамки справедливості. / Рейнхольд Нібур / 

Тиша. Обідню перерву для мешканки будинку де Андрес обірвав дзвінок телефону.

-Доброго дня!Ви Лілі,донька пана де Андреса?

По тілу Лілі пробігли мурашки.Тому все,що вона змогла видавити це було :

-Так!

Чоловічий голос на тому кінці став сумнішим та промовив:

-На жаль,Ваш батько помер від зупинки серця в нашій районній лікарні,прийміть мої співчуття.

Зі щоки Лілі скотилась одинока сльоза,за нею покотились й інші.

-Прошу,скажіть,що це неправда!скажіть,що це жарти і... те,що він живий!

-Мені справді шкода,що так сталось ,проте ми зробили все,що в наших силах.

На цьому злощасний звінок обірвався.

Міс де Андерс-Юн скотилась по стіні ,закриваючи обличчя руками.Вона кричала,плачучи.

Схоже це найболючіший обід в її житті.

На звуки плачу прибігла старенька прислуга місіс Кім Джої: низенька жіночка з добрим поглядом.

-Пані де Андерс,прошу розкажіть,що сталось.

Джої опустившись навколішки,ніжно пригорнула дівчину до себе.

-Батька більше немає...Він помер від зупинки серця в лікарні.Схоже це був приступ,у нього ж було слабке серце...

Голос Лілі тремтів, та дівчина уже не плакала.

Від почутого місіс Кім уже й сама ледь не плакала,та вона швидко вставши та промовивши:

-Пані,зараз принесу вам ромашкового чаю.

Лілі лише мовчки кивнула головою,а Джої уже була на кухні,готуючи чай.

Щоб трохи розвіятись молода панянка піднявшись,помалу пішла до виходу з будинку,відкривши двері,вона відчула свіже повітря та послідувала до невеликого прилеглого до її помешкання садочку.У цій оселі молода дівчина жила уже 4 роки,разом із її чоловіком,також доволі впливовою людиною Юн Рафаелем.Їхній шлюб базувався виключно на взаємоповазі,ні про яку любов тут мови бути не може,як мінімум зі сторони Лілі.

У садку дівчина побачила гойдалку,та сівши в неї,вона замруживши очі,намагалась заспокоїтись.

В її думки були повністю переповнені смертю свого батька і хоч в останні роки їхні відносини похитнулись,Лілі все одно його любила.Вона відчувала вину за те,що не могла бути поруч з батьком,можливо якойсь йому допомогти,та дівчина твердо зрозуміла ,що це уже в минулому і його вже не повернути.

Ось така занурена в свої думки,дівчина і не відчула кроків ззаду.

-Пані, ваш чай готовий.

Прислуга подала кружку з напоєм.

Лілі спочатку налякалась,проте зрозумівши,що це всього на всього місіс Джої ,з полегшенням видихнула,повернувшись до неї та взяла в руки чай.

-Дякую Вам.

Майже пошепки промовила Лілі та відпила трохи з чашки,теплий та ніжний смак огорнув нутро дівчини,а згодом вона і справді трохи заспокоїлась.

-Місіс Джої,розкажіть,щось про батька...щось хороше...

Промовила де Андерс,знову відпивши чаю з чашки.

-Коли Ви була маленькою,то Ви та ваші брат Томас та сестра Олівія були єдиною втіхою для батька,якби пан Ендрю не був зайнятий,проте завжди знаходив час,щоб хоча б один раз в тиждень поїхати кудись з сім'єю на природу.Пам'ятаю,як одного разу ваша сестра пізно повернулась додому,пані де Андрес злилась та кричала на неї,та ваш батько завжди захищався за Олівію.

Лілі лише важко видихнула, згадуючи про чудове дитинство.

Його смерть мала би статись: рано чи пізно.

-Пані,я піду в дім,готувати вечерю,якщо вам буде щось потрібно,то покличте мене.

На ці слова де Андерс кивнула,навіть не глянувши на прислугу.

Дівчина ще довго просиділа на гойдалці,згадуючи всі моменти зв'язані з батьком.

Незабаром настав і вечір,на вулиці стало холодніше , тому трохи замерзнувши,Лілі поспішила додому.