Сплячі красуні

На добраніч

Сплячі красуні – це не казкові істоти, про які розповідають маґли своїм маґлодітям. Він це зрозумів, коли на роботі його підвищили, почалися важкі будні і чоловік її бачив тільки в ліжку, зазвичай вже в фазі глибокого сну.

Його огортає ледь помітний запах лаванди і м'яти – це запахи, які вона використовує для кращого сну, ними пропахли всі подушки, матрац і він сам. Драко відчуває запах її сну на собі зранку, коли п'є каву з корицею, до якої вона його привчила. Вона осягала всі органи його чуття, навіть коли не була поруч.

Чи він думав, що за кілька років. Гаразд, десяток років. Не вона, зануда Ґрейнджер, а він, сам Мелфой, Драко Мелфой, буде бігти до неї, за нею, поруч з нею. Мерліне, ніколи. Він повірив би в те, що відкусить собі руку, сидітиме в Азкабані, вб'є Блеза за тупий жарт, але не це. Та шанс – це хитке і непердбачуване мистецтво, це штука, яка дуже близька до магії, адже він може змінити твоє життя за помахом палички.

Ковдра на ній була дивацькою, він її ненавидів, а на її пропозицію спати під різними майже погодився, навіть не так, він погодився, але проснувся під її. І залишився там на роки.

Її, здається, пошила Візлі на Різдво. Здається, бо він не певен, його там не було, бо Візлі досі не можуть повірити, що Міона сама хоче бути з ним. Ніби ця відьма могла б піддатися на якісь його махінації по типу чарів, а він би міг проти неї їх застосувати. Жодного разу.

Він присів поруч з ліжком, споглядаючи, як вона обіймає кота, який зреагував на його присутність лінивим поглядом, а після виплутався з обіймів Герміони, зіскочив на підлогу й пішов в темряву кухні. Хороший хлопчик, не варто ділити з Мелфоєм ліжко і Міону.

Дівчина лише зітхнула, так, ніби з полегшенням. Він підчепив двома пальцями кучерик на її обличчі, який коливався від дихання, і закинув його до інших його родичі.

Він хотів торкнутися її обличчя, але порушити сон так нечесно з його боку, мало того, що він причина, чому вона не може заснути, принаймні за її словами, так він ще й буде будити її. Він ж не покидьок якийсь.

Та його губи торкнулися її скроні, може вперше за день він усміхнувся. Так просто, але це його ощасливило. Її шкіра під його губами. А ще. Вона не прокинулась, і він усміхнувся ще раз, так наче виграв матч.

Час вкладатися, він обійшов ліжко так, як це роблять плавці, трохи поспішаючи, бо вже дуже очікуєш занурення в постіль. Та коли ти вже от-от за мить до стрибка, твоє дихання сповільнюється, і ти все робиш точно, щоб не налякати русалок, які живуть у світі під ковдрою.

Він лягає на бік, якусь мить дивлячись в її потилицю. Мерліне, він хоче обійняти її, притулитися, вдихнути і ніколи не видихати. Він хоче її. Хоче в серці, легенях, мозку, всюди, бляха, де це можливо.

Його пальці зачепили край його сорочки. Вона її вдягала, коли їй доводилось засинати одній. Мерліне, він сам би, може б не вдягав її сорочку для сну, але тримав поблизу себе, якби йому доводилося засинати без неї.

Він потягнув вверх, його нутро здригнулося, бо він оголив її бедро, але зараз, дідько. Драко, ти ще можеш про це думати?

Так, може, він може про це думати кожну хвилину в добі. Хоча, щиросердно, він втомлений і може думками дуже б так, але тілом, це ще варто перевірити. Чи не варто? Можливо, він вже знає відповідь.

Тіло каже так.

Та він стишує це в собі.

Його рука завмерла на мить, а потім він торкнувся її талії, перевіряючи реакцію з її боку.

Ні-чо-го.

Гаразд, тоді можна. Він просковзнув далі окресливши її живіт пальцями, відчувши її короткий вдих. Він міг присягнутись, це було зітхання. А потім ковзнув до дальніх ребер, обіймаючи її і раптом на його обличчі, хоча куди ще більше, з'явилася ще ширша усмішка.

Її спина торкнулася його грудей, а ноги переплелися з його, так, що тіло міцно притиснулося до нього. Мерліне, вибач, але він все ще трохи збуджений і її хоч і сонна, але приваблива дупа могла б це легко відчути.

– Ну нарешті, – її шепіт розвіяв темряву.

– Я знаю, вибач, – він поцілував її плече, а потім шию.

Міона торкнулася його всеобіймаючої руки, ковзнула по зап'ястю, провела лінію до самого ліктя і повернулася до пальців. Він це знаходив таким заспокійливим, і хоч вона це робила часто, та Драко боявся її налякати, боявся, що вона зупинить це.

Він прикрив очі, і торкнувся носом її плеча.

– Зраджуєш мені? – вона пробубнила це, але щось в її голосі було таке, ніби вона сама не вірила, розцінюючи подібне питання як жарт.

– Давно, її звати робота, – він промовив це тихо, знову поцілувавши її, і зітхнувши, пригадуючи важкість дня. Він геть забув, що був якийсь день.

– От падлюка, вкрала мого хлопчика, – коли вона говорила щось подібне, йому так хотілося її цілувати в кожну її клітинку. – Кляте стерво, я її все волосся вирву, я битимусь за тебе, так собі й знай.

– Тому ніколи нікого іншого бути не може, – він знову її поцілував в шию. – Я піклуюсь не за них, а за твої ніжні руки, але твій правий хук, я його обожнюю.

– Ти головний шанувальник, – вона теж усміхалася мить, а потім зітхнула. – Все гаразд на роботі?

Тепер він зітхнув. Треба було підібрати щось, якесь ємке речення, щоб не розповідати пів ночі про те, як він в різних позах отримував незадоволення.

– Краще було на попередній, – непогано, можна сказати, що він впорався. – Той, хто був до мене забув про документацію на роки, забув про підрахунки, звіти і навіть не згадував про..

– Покидьок, – підсумувала вона.

 – От і я про це, – він її обійняв міцніше. Вона розуміла його як ніхто.

 – Хочеш я йому носа зламаю?

 – Не варто, – він тихо посміявся з цього.

– Якщо це допоможе тобі повертатися раніше, то я тільки рада буду. Тільки скажи і я, – він відчув як її долоня взяла його руку, Герміона жартувала, але це не звучало як жарт.

– Обіцяю тобі, що це довго не продовжуватиметься, гаразд? – він торкнувся шкіри за її вухом. - Я це владнаю і ми зможемо відпочити.

 – Обіцяєш? – вона обернулася навіть, щоб поглянути йому в очі, бо він не часто щось обіцяв, адже виконання подібного – це обов'язок.

 – Так, – він припіднявся, щоб підтвердити слова кивком. – Можеш вигадати вже, чим ми займатимемось. Підемо в рейд по книгарням, Драко купить Герміоні книг, потім певно зайдемо по каву в ту кав'ярню з маґлівцькими смаколиками, і візьмемо тістечок, зайдемо в парфумерію, я бачив, твої улюблені закінчились.

 – Твої теж, – проговорила вона в пів голоса.

 – Я про них і говорив, але вас зрозумів, і ще зайдемо в маґлівський магазин з музикою, варто купити нову пластинку.

 – Драко.

 – І ще, – він вдихнув.

 – Драко, – вона повторила, він видихнув і студив рота. – А може залишимося вдома?
Він усміхнувся і нахилився до її усміхнених губ.

 – Або так, – він коротко поцілував її. – Дякую за твоє терпіння. Мені здається, якби не ти, я б вже давно поїхав дахом.

 – Хто сказав, що ти не поїхав? – вона насупилась, і він поцілував її точно в зморшку між бровами.

– Та я все ще найкращий, – він ліг і обійняв її знову, так, що коли вона сміялася, він відчув її сміх у власних грудях.

 – Ну так-так, а я чистокровна відьма.

– Не зрозумів, – він піднявся, та вона продовжила лежати на боку. – Міоно, ні, ти не можеш спати після цього, – він ледь не закипів. – Ґрейнджер!

 – На добраніч, Драко, люблю тебе, – вона всміхалася, поки дрімота підкрадалася до їхнього ліжка.

 – Та я бачу, – він впав біля неї, вона відчула, що він обійняв її трохи міцніше ніж раніше. – Добраніч.

 – Люблю тебе, – повторила вона, наче підказку закляття.

– Люблю тебе, Міоно, але..

 – Ні-ні, тшш.. спи.