Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 71

— Ах......!

Навколо почулися різкі подихи. Можливо, це тому що я поводилася зовсім по-іншому від дурної Пенелопи минулого року.

— Покличте тоді лицарів. Вперед.

Навіть покоївки, що напружилися, наче готові негайно рушити з місця, не могли поворухнутися.

Ак......

Між дерев лунав тільки звук моїх пальців, які повільно натискали курок.

— При-принцесо! Ви не можете......! — квапливо вигукнула Леді Келлін.

Я майже могла прочитати її думки: "Скажена собака Екартів дійсно намагається застрелити когось насмерть".

Нарешті зрозумівши серйозність ситуації, очі синьоволосої дівчини шалено затремтіли, просочені страхом.

А потім, клік.

Голосно пролунав звук натискання на спусковий гачок.

— Ах!

Всі жінки, включно з леді Келлін, заплющили очі зі збліднівшими обличчями.

— Бах.

Я зімітувала постріл. Природно, його не було.

— Це жарт.

Я посміхнулася й опустила арбалет.

— Ік.

Леді Аріс, яка сиділа навпроти, загикала. Донедавна обличчя, сповнені презирства й глузування, були викривлені страхом.

"Я, мабуть, природжена лиходійка."

Натомість замість того, щоб поспівчувати їм, я насолоджувалася видовищем.

— Чому ви такі перелякані?

— ......

— Я навіть його не заряджала.

Я підняла арбалет в одній руці і ще кілька разів натиснула на гачок. Це було лише для того, аби показати, що це безпечно, але щоразу їхні плечі тремтіли.

Я знову повісила арбалет собі на спину. Я озирнулась навколо стола і поводилася так, наче нічого не сталося.

— Розслабтеся, га?

Я надула губи, наче розчарована реакцією на пустотливу витівку. Я насупила ніс.

— Через вас я почуваюсь лиходійкою, що прийшла зіпсувати свято. Мене взагалі-то офіційно сюди запросили.

— ......

— Чи не так, графине Дортея?

Коли я поглянула на організаторку й запитала її, вона зіскочила з місця.