Ранкова кава.

Частина 1-Останній ранок вдома.

Я лежала на ліжку з заплющеними очима, сподіваючись що я зможу заснути. Але через немалий час старань заснути, я вирішила усе таки встати з ліжка.
Я не спала усю ніч, через те що сиділа в телефоні, й дивилась смішні й не тільки, відео у «Tik Tok». Ну а на ранок, в мене до чортиків боліла голова, й хотілося спати. Та заснути не вийшло.
Я підвелася з ліжка, підійшла до свого писемного столу, й узяла до рук телефон. Увімкнула його. Й ось. На екрані блокування з'явився надпис «9:35». А трохи нижче й вже маленькими цифрами «31.08.».
У цей момент в мене очі полізли на лоба.. Я декілька разів покліпала, по терла очі й знову подивилася на екран телефону, та надпис не змінився. Отже, меня не привиділось.. Сьогодні тридцять перше серпня. А отже, вже завтра мені треба буде йти до школи. Знову ці вчителі. Знову ці дурнуваті пики однокласників, які я терпіти не могла. Знову по вісім годин сидіти у школі, а потім ще й робити домашнє завдання до ночі. Та ще й встигати займатися декількома тренуваннями, на день. І що дня купувати мінімум пачку жуйок, щоб було що по жувати, коли немає часу щоб поїсти.
Та ось, до мене дійшло. Я ж вже закінчила 9 клас у минулому році, та забрала свої документи за школи. А отже ні до якої школи мені завтра не треба.
З такою чудовою думкою, та покращеним настроєм, не дивлячись на все ще турбуючу мене головну біль, я щаслива пішла готувати собі сніданок.
По дорозі на кухню, в коридорі я побачила купу пляшок, які лежали там з учорашнього вечору. Бачте, мій батечко дуже втомлюється на роботі. Тому що вечора п'є алкоголь літрами. Так ніби йому взагалі не потрібно завтра на роботу, й він взагалі не п'яніє.
Я підняла ті пляшки й зайшовши на кухню,  поклала їх у окремий пакет, й поставила його у кутку.
Я поставила сковорідку на вже увімкнену конфорку, вилила трохи олії, та підійшла до холодильника по яйця. Уже зачиняючи холодильник я почула кроки які наближалися до мене. Я подивилась на годинник. Стрілки показували дев'яту сорок. Приблизно у цей час зазвичай прокидається мій батько. Я ніби нічого не чуючи підійшла до сковорідки, яка вже не погано нагрілась на плиті, розбила яйце, й воно витекло на поверхню пательні.
У кухню зайшов батько. Він подивився на мене несхвальним поглядом а після підійшов до холодильнику, скоріш за все сподіваючись там побачити сніданок, який йому залишила мати зранку.
– Нічого в цьому домі немає. Одна, працівниця недороблена. Вічно зайнята бачте. А друга, так взагалі. Школу в дев'ятому класі закінчила, й ні в один технікум не поступила. Ще й ходить без користі по дому, нічого корисного не робить.
Ну звісно, це була щоденна ранкова пісня батька. Вважає що ми з мамою йому тут як прислуги. Маємо в усьому йому підкорятися, й обслуговувати його. 
– У холодильнику є чимало продуктів. Замість того щоб скаржитись, міг би сам узяти й приготувати собі щось. – Сказала я. В принципі як і кожного ранку.
– Ти диви! –Він подивився на мене таким поглядом, наче я йому життя зіпсувала. – Молоко ще на губах не обсохло, батькові таке казати! – Він підійшов до мене, й замахнувся щоб вдарити. Але у цей момент на кухню зайшла моя менша сестра.
– Татку, а що сталося?.. –Почувся голос п'ятирічної Карини, з-за спини батька.
–Нічого донечко, усе добре. –Він повернувся до неї обличчям й посміхнувся.
– Тоді чого ти замахнувся на Альбіну(таке моє ім'я)? Ти хотів її вдарити?.. –На очах дівчинки з'явилися сльози.
– Ну чого ти донечко? Ні звісно. Ні в якому разі, я б її не вдарив. Ну не плач.. Іди до татка. – Батько обійняв Карину, й погладив по голові.
– Точно?.. – Тихо спитала сестричка.
–Точно.
– Тоді добре. –Карина одразу посміхнулася. – Що сьогодні на сніданок?
Я тим часом вже викладала на тарілку смажене яйце.
– Альбіно, що дитина їсти буде? –Звернувся до мене батько.
– Ти ж батько. Ти й маєш знати. – Тихо пробурчала я, а голосніше додала: – Сьогодні для Карини на сніданок перлова каша.
– З ягідками? – Уточнила дівчинка.
– Ну звісно. – Посміхнулась я, й наклала у другу тарілку каші яка стояла на плиті, а зверху поклала ягоди лохини, й поставила на обідній стіл. – Приємного апетиту. – сказала я сідаючи напроти тарілки, зі своєю тарілкою.
–Дякую, тобі також. – Посміхнулась сестричка, та сіла поруч із тарілкою, з кашею та почала їсти.
– Ну.. Ви їжте дівчатка, а я поки піду.. Піду на роботу збиратися. – Сказав батько, й вийшов з кухні.
Я чудово знала що батько на роботу голодним ніколи не піде. Та й пам'ятала вже, що коли він ость так казав, то йшов до моєї кімнати, й рився у всіх речах. А особливо в телефоні. Саме тому я встала, й побігла до своєї кімнати. Там взяла телефон, й повернулась на кухню.
Карина так само, завзято їла свій сніданок. Я сіла за стіл, почала їсти. А в телефоні паралельно відкрила програму «Telegram», так як побачила що мені надійшли два сповіщення. Одним з них виявився пост, на каналі новин, про те що у місті сталося ДТП, у якому загинули обидва водії машин які врізалися одна в одну на великій швидкості. А друге, виявилось повідомленням від Донджину. Мого дальнього родичу, який живе в Лондоні від самого народження. Та коли мені було п'ять, він декілька років жив у моїх батьків, адже лишився один, на вулиці, через смерть його батьків. Побачивши що він мені написав, на моєму обличчі з'явилась посмішка. Я відкрила нашу переписку. Там з'явилось лише одне повідомлення, і це було «Привіт. Як ти там? Є хвилин десять, поговорити?(звісно на англійській)». Чомусь мені на душі стало спокійно, та дуже щасливо. Я відчувала що ця розмова, закінчиться чимось хорошим. Крутими перемінами в моєму житті.
Тим часом Карина вже доїла, помила за собою посуд й поставила його на місце.
– Дякую було смачно. – Посміхаючись мовила вона.
– Та.. Нема за що. – Посміхнулась я у відповідь. – Ти сьогодні так розумію, вдома, так? – Запитала я, адже згадала що у такий час Карина зазвичай уже в садку.
– Так, мама дозволила не йти в садок.
–Що ж, чудово. Не хочеш прогулятися?
– З радістю! – Зраділа сестра.
– От і чудово, тоді біжи збирайся.
Карина побігла до своєї кімнати збиратись. Ну а я в той час почала писати Донджину.
Переписка(Я спілкувалась через перекладач) :
– Привіт. Я чудово. А ти? Звісно є.
– Це чудово. Та я також непогано. Ти ж школу вже закінчила чи не так?
–Це чудово. Ну так. Пам'ятаєш, я ж писала тобі, як ще й батько сварився й казав що я нікуди далі не піду без високої освіти.
– Хах, пам'ятаю. Доречі, в мене є один варіант, щоб довести твоєму батькові зовсім інше.
– Цікаво. Що за варіант? Невже якась класна робота?
–Саме так. Я знаю ти чудово малюєш. І наскільки пам'ятаю тобі це подобається.
– Саме так.
– А у моїй групі якраз вільна вакансія дизайнера. Щоб малювала нам обкладинки для альбомів.
– Почекай.. Тобто ти пропонуєш мені.. Працювати у вашій групі?
– Ну.. Типу того.
– Ураа! Я згодна! Що робити?
– Ти так не радій. Ну для початку приїхати до нас, у Лондон. Бо з дому працювати ой як не зручно.
– Почекай.. Тобто ти ще й жити до себе запрошуєш?
–Хах, саме так.
– Та я ж зараз тут від щастя помру!
– А оцього не треба!
– Слухай.. А мати з батьком будуть же проти.. Та й як я тут Карину залишу?
– Вони завжди проти твоїх планів, і того що тобі подобається. Та й коли це ти їх слухала? Карину вони люблять, й нічого поганого їй не зроблять. А бачити ти її зможеш доволі часто.
– Ну це так.. Ага, так часто як ти мене?
– Ну Альбіно.. Ти ж знаєш що в мене дуже навантажений графік. А в дизайнера не такий же. Та й паралельно зможеш отримувати освіту. Або займатися якимось хоббі. Бо вільного часу в тебе буде по горло.
– Ну.. Добре. Я поговорю увечері з батьками.
– Сподіваюсь вони будуть не проти.
– Та я також. Добре давай, бо вже мала іде.
– Давай. Чекаю твого повідомлення. Привіт від мене передавай.
– Хах, обов'язково.
*Кінець переписки*
Карина зайшла на кухню вдягнута у шорти й футболку.
– Ти так і підеш, у футболці в якій спала?
От халепа! Я ж дійсно так і не переодягнулась! Я побігла в кімнату. Там вдягнула сірий топ, поверх чорну легку кофтинку, та сині джинси. Після чого повернулась до сестри.
– Ну що, пішли? – Спитала вона, й помітила у що я вбрана. – Ти до ночі гуляти зібралась?
– Пішли. Та ні звісно. Не до ночі.
– Добре тоді.
Ми вийшли з квартири, ліфтом спустилися на перший поверх, вийшли с під'їзду, й Карина побігла на дитячий майданчик який знаходився у дворі, прямо біля нашого під'їзду. Ну а я сіла на лавці, яка знаходилась поруч з гойдалкою, й спостерігала за сестрою іноді замислюючись як увечері краще почати розмову з батьками.
                      ~Кінець глави~