Паралельні світи

частина 1

Йонбок — звичайний учень старшої школи Сеулу. В його сім'ї завжди були проблеми та сварки, от недавно батько пішов. Часто потрапляв у шкільні бійки, які ніколи добре не закінчувались. Він завжди був покалічений через численні побої від хлопців з паралелі. Вони були з забезпечених сімей, то ж батьки їм пробачали все, головне щоб репутація нормальна була.

Кожен день проходив однаково. Встав, одягнувся, пішов в школу, прийшов зі школи, зробив уроки та пішов спати. Однотипно, чи не так? Інколи надоїдає, навіть дуже.

Мерзенні однолітки з паралелі як завжди очікують Фелікса за кутом школи, де зазвичай і знущаються над невинним хлопцем. Лі часто почав оминати той шлях, але хлопці все рівно його знаходили, а якщо ж і не знаходили, то на наступний день йому влітало більше.

— Ой, дивіться хто йде! — Безжалісно промовив Джішан підходячи до Фелікса, який пустими очима дивився на хлопця. — Що дивишся на мене?!

— Маю очі то й дивлюсь! — Почав різко відповідати світловолосий хлопець.

— Від коли ти це так розмовляти почав? — Нам підійшов до Лі, який вже не тримтів від переляку, як у перші рази. — Вже навіть не боїшся так, як колись)

— От мені просто цікаво, що я вам зробив у цьому житті? — Монотонно запитав хлопець.

— Що ти нам зробив у цьому житті? Ти — помилка. — Тихо прошепотів Гаиль на вухо Йонбока, який навіть не поворухнувся.

— Зрозуміло. То я можу йти? — Запитав він проходячи в перед, але хлопці різко перехопили його.

— Ні, спочатку за вчорашнє получиш і за сьогоднішнє!

Лі не подавав страху, але було відчуття, ніби серце зараз розтрощить усю середину. Хлопці поступово починали бити ногами бідного хлопця, який був прижатий до стіни, бо так було «зручніше» бити. Джішан випадково вдарив Фелікса головою об стіну та той знепритомнів.

— Тікаємо! — Викрикує хлопець біжучи зі швидкістю світу.

Зовсім скоро за кутом школи був тільки один Фелікс.

«Тіло ниє, душа плаче. Що я зробив не так?»

Дивно, що всі люди проходили повз хлопця, який не рухався вже з дві години. Здавалось, ніби це вже кінець, та й Феліксу самому б хотілось покінчити з цим всім, але не сьогодні. Повз нього пройшов хлопець, на вигляд дев'ятнадцять або ж двадцять років. Він завжди допомагав усім та тут також вирішив допомогти.