Біжи

Частина 1

Перше що я помітила відкривши очі,це темінь. Покліпала декілька разів. Нічого не змінилося. Доторкнулася до підлоги, метал,холодний. Чорт забирай де я? Хто я ? Якого біса я знаю як влучно стріляти,або кохатися,та не знаю хто я? Страх і паніка почала підійматися до горла,серцебиття прискорилося. Зробила великий вдих, в надії що я заспокоюсь. Не допоміг. Але в один момент світло налилося в це приміщення, тьмяне і темне. Голова крутилася з однієї сторони в іншу, що не дозволяло роздивитися. Чортове хвилювання. Знову закрила очі,вдихнула,розкрила. І перше що я побачила це ніж. Не знаю звідки він,та відчуваю що мені потрібен,схопила, перекрутила на руці і міцно схопилася за ручку. Саме в цей момент я почула з боку стогін.
Я не сама.
З лоба стекла крапелька поту. Кісточки на руках побіліли від сили яку я приклала щоб тримати ніж. Чомусь страх здавався мені таким....незнайомим, ніби я його не відчувала, і тут бам, він сказав мені "привіт". Коли це зрозуміла,я заспокоїлася, вдихнула, і поглянула в той бік звідки чула звук,такий тихий,але це все таки було напевно через гул який мене, нас, оточував. Виглянувши за ящика, я побачила дівчину. Поглянувши на ніж, я подумала про те що вона подумає побачивши мене, з цим в руках. Відклала збоку. Підповзла. В неї було світле, рижувате волосся, одягнута була у сіру кофтину, кольору хакі штани, і голубуваті черевики. Обережно доторкнулася до руки, я не хотіла налякати її сильніше. Вона почала повільно відкривати очі, перше що вона побачила, була я. Кажуть що першого кого побачить пташеня,коли вилупиться, вибирає мамою. Надіюсь з нею, такого, не буде.
- Де я?
Це було перше що вона промовила спокійно, а потім:
- Хто я,як мене звуть,хто ти чорт забирай.
Її очі бігали зі сторони в сторону, вона притулилася до стіни, й тремтячими руками, показала мені,щоб я трималася подалі.
- Слухай я не знаю, і відчуваю теж саме. Все буде добре чуєш.

По їх щокам почали литися сльози. Моє серце защиміло. Чомусь мені було її неймовірно шкода.
- Чшш, все добре чуєш,- хоча не було нічого доброго,- я тебе не ображу, і іншим не дозволю, ніхто тебе не образить,так?

Вона дивилася на мене з такою надією, а потім просто похитала головою, віддавши свою безпеку мені. Повернувши голову до ножа,в моїй голові з'явилася ідея. Схопивши його, я повернулася до неї, та вона тільки сильніше прижалася до стіни, як наляканий зайчик.
- Ні ні, не лякайся. Я хочу дати це тобі. Можливо ти відчуватимеш себе спокійніше зі зброєю.
Хоча вона й була такого віку як я, та зараз їй було 10. Протягнула руку. Забрала. І байдуже, якщо вона когось вб'є, винен він.
В цей момент, ліфт, в якому ми сиділи, зупинився. Звук який різав вуха, затих. Я кинула погляд на дівчину. Вона була спокійніша. Але досі зі страхом дивилася на верх де саме почав лунати звук,сміх, крики, голоси, чоловічі. Дівчина голосно ковтнула, і не кліпаючи спостерігала. Я підсунулася до неї ближче. Верх приміщення почав відкриватися. Світло осяяло приміщення,і нам потрібно було закрити очі, щоб воно їх не різало. На нас дивилося декілька чоловіків. І у всіх на обличчі читалося здивування. Дівчина схопилася за мою руку, доволі міцно, нахилилася до мого вуха, і промовила тихо:
- Софія,мене звати Софія,- я повернула до неї голову, посміхнулася,та щоб не втрачати пильність повернула голову назад до них.
"Ого", "дівчата" "це збій" "оце комбо", слова з їх рота вилітали швидко,і кожне уловити було неможливо.
- Закрийте роти,- крикнув хтось із них, занадто різко,що дівчина,Софія, схопила мене за руку,знову , та тепер притулилася ще й усим тілом.
Ніхто тебе не образить.
Мої слова,які я сказала їй ще на початку, промайнули в моїй голові. Сміливість потекла по венах, емоції зникли,лише злість і жорстокість залишилась. Я підняла погляд на них, один із них почав спускатися до нас. Дівчина ще сильніше притиснулася до мене ,хоча там вже не було куди. Темношкірий хлопець,років двадцяти, підійшов до нас,обвів мене поглядом, а потім промовив:
- Я Албі, давай допоможу вибратися,- простягнув руку. Мить я дивилася на неї,потім підняла очі, і прошипіла:
- Самі впораємося.
Він забрав руку,зробив крок назад.
- Ми не зробимо нічого погано, обіцяю.
- До біса обіцянки,- голосніше сказала я.
"Жорстока" "зухвала" і схожі епітети полетіли в мою сторону. Я різко перевела на них погляд,а потім на цього хлопця.
- Добре, прошу,- показавши на верх очима,промовив Албі. Він був до чортиків спокійний. Лідер. Точно.
Я встала, поглянула на дівчину яка піднялася за мною, вона вже виглядала сміливіше, та трималася біля мене.
- Я зараз вилізу,потім допоможу тобі,гаразд?
Вона лише повільно помахала головою. Підходячи до стіни я очима показала, Албі, щоб він не робив різких рухів.

Продовжувати?