Наступний день, неділя, тягнувся повільно і нудно, мов тягучий мед, що стікає з ложки. Сонце, схоже, забуло про своє призначення, і його промені ледь пробивалися крізь густий смог, створюючи відчуття безкінечної сірості. До мене ніхто більше не приходив, і я насправді почала відчувати себе ізольованою від світу.
У другій половині дня Старша Медсестра, з суворим виразом обличчя, повідомила, що я цілком здорова, тому мене готують до виписки. Це означало, що вечеряти я вже мала з усіма, і ця думка викликала в мені змішані почуття. З одного боку, я раділа поверненню до нормального життя, але з іншого — відчувала тривогу, бо мене не залишало передчуття, що ніщо вже не буде так, як раніше. І це було не тільки через Тіса.
Чергова медсестра принесла мої випрані особисті речі, але оскільки я прибула в Лазарет в одній піжамі, то мені дозволили взяти на якийсь час лікарняний халат.
О сьомій вечора мене нарешті відпустили, і я попрямувала прямісінько до Житлових приміщень. Надворі було спекотно й душно. Поки дісталася своєї «домівки», то вся спітніла, ніби пробігла марафон. Відчувала, як краплі поту стікають по спині, а одяг липне до тіла. Б-р-р.
Опинившись усередині будівлі, я з задоволенням вдихнула прохолодне повітря, яке було ніби ковток свіжості після задушливої спеки, хоча й з легким запахом дезінфікуючих засобів, що залишався після прибирання.
На верхньому поверсі Житлових приміщень панувала мертвотна тиша, яку порушували лише відлуння моїх кроків. Робочий день ще не скінчився, тому наш «дім» був майже порожнім. Лише пара Охоронців стояла, ніби кам'яні статуї, неподалік від помешкання Головної по поверхах Стілл, і троє Учнів прибирали на сходах між поверхами. Їхні тихі розмови та шелест щіток створювали відчуття спокою й буденності.
Я безперешкодно дісталася свого поверху. В нашій кімнаті було пусто, бо дівчата ще не повернулися з роботи. Діставши з шафи повсякденний одяг та рушник, я попрямувала до Душової, мріючи про освіжаючий душ, який змиє втому й спеку цього довгого дня.
***
Роздягальня у нашій Душовій була досить скромна й функціональна, без зайвих прикрас, загалом, як і всі приміщення Колонії. Блідий сірий колір стін надавав приміщенню холодного, майже стерильного вигляду, старий, зношений кахель на підлозі був місцями потрісканий і скрипів під ногами.
ВИ ЧИТАЄТЕ
КОЛОНІЯ. Історія Ріки
Ngẫu nhiênЧас написання 2014-наші дні Роман-антиутопія Звичного світу більше не існує. Людство, охоплене жагою до прогресу, майже винищило себе. Міста зруйновані, технології зникли, а мільярди людей загинули від стихій та хвороб. Дітей-сиріт, які втратили бат...
