Не хочу цього переродження / Don't Want This Reincarnation

Частина 32

Повз мене пройшов яскравий сміх.

— Справді? І що ж сталося?

—А як ти думаєш, що сталося? - м'яким голосом відповів чоловік, що сидів попереду. — Він глибоко вклонився і вибачився. Сказав, що не знав.

— Не може бути.

Я затулив рота і з посмішкою подивився на чоловіка. Сонячне світло, що пробивалося крізь вікно, яскраво освітлювало його профіль. Його дрібнозернисте чорне волосся блищало, а легка посмішка привернула мою увагу.

— Як дивовижно. Він не впізнав Майстра...

— Ну, на відміну від Кореї, Америка велика, тож, можливо, вони не впізнали б.

Я нахилив голову. Справді? Навіть якщо ви не знали його особи, дивлячись на його обличчя, ви можете сказати, що він не був звичайним опонентом.

— Він дурень.

Коли я пробурмотів, чоловік підняв куточки рота. У костюмі-трійці, без піджака і лише в жилеті, чоловік відкинувся на спинку дивана з млявим виразом обличчя. Здавалося, він був дуже задоволений дозвіллям, яке у нього з'явилося вперше за довгий час.

Я підняв чашку, щоб зволожити пересохлі губи, відчуваючи, як прискорено б'ється моє серце. В повітрі стояв духмяний аромат чаю.

— Щось сталося, поки я був в Америці?

На запитання чоловіка я стиснув губи і опустив погляд. Що я мав відповісти?

— Та ні, все було добре...

Поруч з ним, скільки б часу не минуло, я так і не звик до життя в гільдії. Без нього я завжди сумував за померлою сестрою в будь-який момент, і мені було важко стримувати сльози.

Кілька днів тому, плачучи у вбиральні на першому поверсі, я зіткнувся з асистентом, і як тільки він побачив мене, пішов з дуже неприємним виразом обличчя. На відміну від інших асистентів, які завжди носили чорні костюми і дотримувалися акуратного стилю, у нього було руде волосся і пірсинг, тому він особливо запам'ятався.

— Хан І Гьоль.

Я нікому не подобався.

Коли я згадав обличчя моєї молодшої сестри, яка завжди посміхалася мені, в очах потемніло. Чоловік підійшов ближче до моїх очей, з яких капали густі сльози, і ніжно витер їх.