Мафіозі та його Ангел 2

Розділ 40

Медді

Я перевела погляд на годинник, уже 21:30, а чоловіків до сих пір не було вдома, тепер вони майже кожного дня приходили так пізно. З кожною хвилиною, відчуття тривоги підіймалося все вище.

Я сподівалася, що хоча б сьогодні вони повернуть Айлу додому.

Я сіла на диван, сильніше закутавшись у халат, який накинула поверх нічної сорочки. Я чекала і молилася, щоб якимось дивом Айла постала переді мною жива та неушкоджена.

Та мої молитви знову не були почуті.

Двері відчинилися і чоловіки пройшли до кімнати, я швидко встала і з нетерпінням оглянула їх, та Айли знову не було серед них. Від їх вигляду у мене перехопило горло. Їхні голови опущені, а плечі осунулися від жалю чергової поразки.

В грудях щось стиснулося, ноги оніміли і підкосилися, я мало не впала. Мене сповнив розпач, а по щокам покотилися нестримані сльози.

Алессіо мовчки пройшов повз мене, а через кілька хвилин стіни будинку сколихнулося від його реву болі. Я схлипнула і обійняла себе руками.

Потім пройшов Ніколай, а за ним Віктор. Ніхто з них не промив і слова.

В дверях залишився лише один Фенікс, я помітила що його обличчя осунулося та потемніло від розпачу та смутку. Та раптово мій погляд зупинився на слідах крові. Всередині мене охопила паніка та страх і я не роздумуючи кинулася до нього.

— Фенікс! — я ахнула, мої руки рухалися його тілом у пошуках рани. — Що трапилося?

Сльози затьмарили зір. Думка про те, що десь там страждає Айла, а тепер ще й Фенікс, я повільно божеволіла.

Він міцно і водночас ніжно схопив мою руку, і притягнув її до своїх грудей. Як робив раніше.

— Ш-ш-ш... Зі мною все добре, Медді. Це не моя кров.

Фенікс провів долонею по моїй щоці, ніжно потираючи великим пальцем шкіру, витираючи сльози. Мені слід було відсторонитися. Він не мав права торкатися мене. Я не мала права насолоджуватися його дотиками.

Та я розуміла, що просто не можу навіть поворухнутися.

— Тобі не боляче? — прошепотіла я, дивлячись на його залитий кров'ю костюм.

Він похитав головою.

— Ні.

З гучним свистом повітря покинуло моє тіло, і я зітхнула з полегшенням. Але це було ненадовго, коли позаду почула голос Артура.