Поцілунки грішників

Розділ 4

Крістіан
Що зробить кожен нормальний чоловік, якщо зайде в соцмережі і побачить фотографію гарної дівчини? Правильно, зробить знімок екрану. Тепер я сталкер, збоченець і ще тисяча синонімів, які ви, мабуть, уже встигли придумати для мене. Але в душі я щасливий, бо можу дивитися на неї постійно.
«Момент, який вдалося заморозити в часі. Вічність.».
Фотографія, яку вона обрала, була бездоганною. Грейс лежала в ліжку на ідеально білій постільній білизні, з книгою в руках. Її довге темне волосся спадало на оголену спину, створюючи контраст із білизною, а промінчики сонця, що проникали крізь вікно, м'яко обрамляли тіло, створюючи тепле і чарівне сяйво. При такому освітленні її молочна шкіра, була немов порцелянова, що хотілося простягнути руку й доторкнутися до неї, відчути цю прохолоду і гладкість.
Дівчина виглядала так, ніби в цей момент весь світ замовк, залишаючи лише її у цьому ідеальному кадрі.
Я не міг відірвати від неї очей. Тут вона здавалася такою спокійною і урівноваженою, без жодної зневаги, як у поглядах , що вона кидала мені час від часу.

До біса гарна Грейс Уітмор.

— Я радий, що ти вирішив прислухатися до моєї поради, Блейку, — сказав Тео, заглядаючи в мій телефон, поки ми рухалися до головного корпусу університету.
— Про що ти? — заховавши гаджет у кишеню максимально невимушено промовив я.
— Не про що, а про кого. Досить поводити себе так, ніби ти забув про дівчинку Уітмор. Ти вже пʼять хвилин дивишся на її фотографію. А те, що ти купив каву, і як потім фліртував з нею, може навести мене на такі думки.
Я міг точно сказати скільки в неї цяток ластовиння на обличчі, говорити про те, як вона прикушує нижню губу, коли починає хвилюватися і те, що від неї пахне чимось дуже солодким.
— О так, Грейсі Уітмор, вона мене не цікавить— Кажучи це, я випиваю всю каву, що залишилася у стакані, і жбурляю його в смітник.
— Тобто я можу запросити її на побачення? — дивлячись на мене Тео зловісно посміхається. Не смій виводити мене на емоції. Це маніпуляція.
— Такі дівчата, як вона, тебе не цікавлять, Девіс.
— Можливо, такі дівчата, як вона, і не цікавлять, але саме Грейс... — він пограв бровами, підморгуючи.
— Вітаю.
— Це все, що ти скажеш, Крістіане? — Думка про те, що хтось інший може зайняти місце поруч з Грейс, здавалася дивною. Те, що вона могла б бути з кимось іншим, змушувало моє серце билося швидше, а в голові виникали сцени, де я бачив її посмішку, адресовану не мені. Не те, що вона так часто посміхалася для мене, але якби хтось інший мав доступ до їі обіймів, посмішок, ласкавих поглядів, до тих митей, коли вона розслабляється і стає справжньою, то чи залишиться щось тільки для мене? Мене дратувало усвідомлення, що я можу втратити шанс змусити її бачити мене по-іншому. Я хочу щоб вона бачила мене таким, яким я є.
— А що ти хочеш почути від мене? — Я починаю злитися. — Ти хочеш, щоб я благав тебе не запрошувати Уітмор? Чи мені піти і запросити її замість тебе? Мені подобається дражнити цю дівчину, і гратися з її емоціями. Сама ж Грейс не цікавить мене.
— Так чому ж ти злишся?
— Настрій поганий, я не виспався.
— Зізнайся собі нарешті, що вона щось більше, ніж просто гра.
— Іди вже.
— Зустрінемося на тренуванні і не спізнюйся, Блейку.
— Добре, татку.