Пташенятко

Частина 1

Він — украй відома особистість. Його обличчя — його візитівка. Його голос — його перепустка. Мін Юнгі — сам собі режисер, письменник і репер. На жаль, лише в прямому значенні. Його агентство — це єдине, що стримує його від показу тієї сторони себе, яку проявляти не варто. Як би сумно не було, але Мін упевнений, що ця сторона не сподобається нікому. Вона беземоційна, занадто спокійна чи навпаки, розкута й нахабна. Співати пісні з використанням лайки — одне, показатися перед мільйонами фанатів та розмовляти, як і в реальному житті: з лайкою, своєрідними висловлюваннями та ненайпозитивнішими емоціями — зовсім інше.

— Не можна тобі лаятися в присутності фанатів, що незрозумілого в цьому? — гарчить на хлопця менеджер.

— Усе зрозуміло, — спокійно відгукується Мін після довгої тиради.

— Тоді якого біса ти влаштував?

— Випадково вирвалось, у кого не буває?

— Ні в кого, якщо їм не дозволено, — чоловік відволікається на телефонний дзвінок, наостанок кинувши на Міна злий і невдоволений погляд.

Ну, таке було не вперше. Все-таки Юнгі теж людина, жива, між іншим. Саме тому в нього на одному з інтерв'ю вирвалася лайка, через яку в залі на той момент повисла мовчанка на добру хвилину. Ну як, добру, швидше, не дуже. Менеджер, як завжди, почав кричати й кидатися дивними погрозами тільки-но двері в гримерну за ними зачинилися. Якщо Міна виженуть із агентства, у мінус піде якраз не він. Його заощаджень вистачить для того, щоб прожити рік, не думаючи про додатковий заробіток. А ось щодо агентства, то вони втратять досить значну частину свого прибутку.

— У тебе сьогодні фан-зустріч, не забудь, — менеджер завершив розмову з Міном, який на слова лише кивнув, показуючи, що все пам'ятає. — Тебе відвезуть, там є наряд і візажист. Не сварися ні з ким. Тобі потрібно вийти та заспівати одну пісню, після скажи кілька слів і йди на місце, де до тебе підходитимуть фанати й ставитимуть свої запитання. Не ляпни дурні й не лайся. Зрозумів?

— Ага, обов'язково, — піднімає руку хлопець, не відриваючись від стрічки новин у телефоні зі своїм сценічним ім'ям у заголовках.

Менеджер шипить і, нічого не сказавши, виходить із приміщення, напевно, роздаючи доручення щодо нього.

Ну що ж. Відвезуть — гаразд. Там є одяг — нехай буде. Візажист — чудово. Не сваритися ні з ким — елементарно. Заспівати одну пісню — з радістю. Сказати декілька слів — так і буде. Не ляпнути дурниці й не лаятися — легко. Зрозуміло. Лишилося тільки зробити так, як цього вимагає ситуація.