Герой Сонця та Місяця

Розділ 13 Гарпії

Ми вирішили трохи перепочити, поставили коней та почали готувати нехитрий обід. Останнім часом я почав ловити себе на тому що не можу не дивитися на Розальбу. Її гарне волосся та кисті рук. А також часто мою увагу привертав її кулон з рубіном що з'явився в неї після обряду зв'язку. Здавалося що це не камінь, а якась бордова блистюча рідина за склом. Бо часто здавалося що камінь виглядає не так як він виглядав наприклад вчора. Був то темніший то світліший.
Також я розумів що вона мені все ж таки подобаєтся. Але я розумів що в нас точно нічого не вийде. Після цієї пригоди я точно буду вимушений одружитися на якійсь принцесі. Бо ж це буде краще для країни, але не думаю що для мене.
Мої думки перервав якийсь шум, це були дрібні камені які посипалися з невеликого підвищення. І звідти почулося тихе, зле шепотіння.
- Хто там за гіркою? Виходьте ми вас і так помітили - сказала Розальба стаючи в бойову стійку. Треа якось не дуже була в бойовому настрої але думка про те що вона можливо зможе випити крові її дуже мотивувала. Аланд дістав меча і його кінчики волосся засвітилися. Я взяв свою сокиру і встав до інших.
Зза валу вилетіло троє гарпій. Дві світлі і, я не міг повірити своїм очам. З ними була темна гарпія! Ніколи не думав що вони можуть мати настільки тісний контакт з іншими щоб навіть стежити разом. Гарпії збилися в клубок, було дуже важко їх розгледіти. В небі просто висів клубок крил і рук.
- Господи, Валькі не бий мене! Цілься, цілься, цілься! Он в ту стріляй в білу! - доносились голоси з того клубка.
Ми просто дивились на цей клубок і не розуміли чи це був відволікаючий манер чи це і була сама атака. Врешті Треа надоїло на це дивитися і вона магією зв'язала їх і постадила на землю. Тепер я міг роздивитись гарпій в всій красі.
Спершу мій погляд впав звичайно на темну гарпію. Це був хлопець, довлі схожий на дівчину. Він мав довжелезне як і  кожна друга гарпія волосся, воно було не надто густе, чорне і масне. Обличчя було хворобливо бліде і видовжене, злі чорні очі дивилися на мене з з-під тонких брів. Було видно що він злий чи то на нас чи на своїх войовничих "родичів". Його руки були бліді і худі. Пальці нагадували лапки павука, довгі і... трохи неприємні. Одяг його як і можна було очікувати був чорним. Стара трохи втративша колір від часу сорочка. Видно спеціально надагнута для стеження і нападу щоб не шкода було порвати. І такі ж задрипані штани. Він навідміну від інших двох гарпій не пручався магічним путам Треа. І спокійно сидів та злісно зиркав очима на нас всіх. Його крила, метри чотири в розмаху. Були складені ззаду. Пір'я на них було настовбурчене і між його чорних пір'їнок губилися світлі пір'їнки його "друзів".
Я перевів погляд на другу гарпію.
Це теж був хлопець, з круглим обличчям покритим ластовинням. На диво коротке, біляве, кучеряве волосся підлітало коли він кричав різні незначні образи в сторону моїх друзів. Зелені очі різко глянули на мене і він наморщив ніс від злості.
- Людина... забирайся звідси разом з своїми друзяками! Тут тобі не місце! Люди несуть лиш розруху! - він брикався і пробував вибратись з невидимих пут. Але фея була сильніша ніж він, і магією заткнула йому рот. Його світло бежеві крила були широко розправлені, вони були на метр менше ніж в його темного побратима. Але для світлих гарпій це була норма. 
Я відвернувся від нього і глянув на осаннього спійманого шпигуна. 
Це був хлопець, дуже схожий на першу, темну гарпію. Форма обличчя в нього була овальна. Його на вид м'яке, рожеве волосся до п'ят було заплетене в косу з квітами в ній. Небесно голубі очі дивилися на мене з невеликим острахом і надією.Він мав білосніжні крила за спиною, такого ж розміру і форми як в темної гарпії. А з одягу були світлі полотняні штани і такого ж кольору сорочка. На плечі було біле тату в виді сонця. 
Коли я закінчив їх оглядати, Розальба заговорила.
- Хто ви такі?
Гарпії трохи помовчали. Врешті заговорив рожевоволосий. 
- Ми гарпії, вибачте нас ми не хотіли вам шкодити. Ми лиш дивилися щоб ви не зайшли на нашу територію.
- Пхи, - зневажливо кинула чорна гарпія.
Світлі гарпії злісно глянули на нього, поглядом показавши що зараз не час.
Чорна гарпія лиш закотив очі.
Я оглянув всіх. Аланд не знав що робити тому просто стояв з мечем в руці. Треа все ще затикала блондину рот магією. Розальба присіла навпроти гарпій.
- Територія не єдине через що ви стежили за нами. Було щось ще, - її погляд був льодяним.
В тей час, чорні очі темної гарпії вже встигли обстежити нас. І видно якимось чином зрозумти що ми команда обраного. Він сказав.
- Ми... кхм... ми лиш хотіли власними очима побачити обраного. І стати частиною його команди щоб допомогти йому нести світло в наш темний і холодний світ, - хоч за етикетом він мав схилити переді мною голову. Він цього не зробив. Темні гарпії ніколи не поважали інші види.
Світлі гарпії, яких врятували слова темного, активно закивали в знак згоди.
Було видно що Розальба розкусила їх брехню ще до того як темний відкрив рота. Але для чогось вона дала знак Треа щоб та їх звільнила.
- Добре, ви підете з нами, але спершу представтеся.
Гарпії встали, струсивши крилами і склавши їх за спиною. 
Говорити почав рожевий.
- Мене звати Арон (єврейське ім'я, означає світлий)
- Валькі, - буркнув блондин.
- Дамір - холодно і спокійно сказав темний. Його ім'я йому підходило. Він справді був як сталь.
- Добре, мене звати Розальба. Я зброєносець обраного - вона глянула на мене і я зрозумів що тепер моя черга.
- Я Еккерлі, обраний - я трохи поправив волосся і глянув на Аланда.
- Я Аланд ееее.... володію вогнем? - він видно був невпевнений в тому що каже, і я міг його зрозуміти. 
- Я Треа, дух лісу - фея видно була напружена. 
Зависла тиша. Ніхто не знав що казати. Гарпії трохи махали крилами. Ми розлядали одне одного. Було якось незручно.
- Тооо ви того, - трохи невпевнено сказала Розальба - ви будете додому по речі заходити?
Рожевий глянув на інших двох. Дамір просто знизав плечима, при цьому прикривши на секунду очі як кіт. Валькі відвів Арона в сторону і хибно подумавши що ми не почуємо його вже там мало не закричав на рожевого.*
- Ти серйозно підеш з ними? Вони люди, Арон! Людиська! Саме через таких виродків як вони ми страждаємо. І ти хочеш іти з ними до богів і битися!? Ти здурів!? 
- Вони не такі як інші люди, я це відчуваю - хлопець пробував заспокоїти свого друга - вони ідуть проти темряви, саме вона змушує людей робити ті страхіття. Якщо ми їм допоможемо тоді наше життя стане кращим. 
- Ні, ні! Арон ти не розумієш!
- Це ти не розумієш! Все, я сказав своє слово. Я йду з ними, і начхати якщо там і помру - Арон розвернувся і пішов до нас. Він виглядав суровим і розлюченим. Валькі полетів кудись від нас. 
- Валькі вирішив що...він не любить далекі походи і тому не піде з нами - хлопець переглянувся з Даміром - тому підемо тільки ми. 
- Добре, вам треба щось взяти з собою? - сказала Розальба
- Пх - пхикнув Дамір і ніби з нізвідки взяв дві шкіряні гарпіячі сумки і віддав одну Арону.
- Добре - Розальба здивувалася. 
Після цього ми пішли далі. Врешті ми прийшли туди, до ущелини Айне. Це було дивне місце. Пахло гнилою плоттю і смертю. 
- Ну і нащо прийшли до лігва людожерів? - байдуже спитав Дамір коли ми всією групою дивилися в бездонну ущелину.
- Людожерів!? - скрикнув Аланд - які ще вбіса людожери!?
- Стоп, стоп, стоп. Що? - заспокоїла обох Розальба - тут же ніхто не живе вже десятки років. 
Арон штрикнув Даміра ліктем. 
- В нього такий гумор, лякати людей. Не звертайте уваги. Людожери вже давно пішли звідси.
Треа просто стояла і нічого не розуміла.
- Так все, - Розальба вийшла вперед - нам зараз головне через ущелину зараз перейти і не вбитися. 
Арон просто перелетів на іншу сторону.
- Та що важкого? - на його лиці заграла посмішка - вам лиш треба розправити крила і... а, точно. В вас нема крил.
Дамір закотив очі, склавши руки на грудях.

Валькі не відвів Арона далеко оскільки вони думали що люди чують жахливо (насправді гапрії не мають настільки хороший слух як думають, він лиш трохи кращий людського)