Степові пригоди

Казка перша

У широкому степі, де панує пісня вітру, живуть подекуди чи не найдивовижніші створіння нашої планети: маленькі та тендітні, але разом із тим дуже хоробрі та працьовиті. Влітку вони чекають поки спаде денна спека, а потім біжать у своїх справах: хто у степову школу, хто у чагарники на збори ягід. Взимку, коли поля укриті пухкою сніжною ковдрою, вони ходять один-до-одного в гості та п'ють гаряче какао з манюсіньких чашечок, розглядаючи яскраві зимові зорі. Які ж гарні зорі взимку в степу! Просто магічні!
В одній з таких місцин, між полем та чагарниками, недалеко від струмочка, жила Польова Мишка. Її називали Польовою, бо вона жила в полі, а Мишкою, бо вся її сім'я була мишами: мама, бабуся, дідусь, і навіть їхні бабусі та дідусі теж були мишами. Уявіть як їм пощастило! Мишці дуже подобалося жити в полі. Люди саджали там кожен рік різні смаколики, але більш за все Мишка полюбляла пшеницю. Мама Мишки, або Мамамиша, як її всі називали, випікала з тої пшениці дуже смачний хліб. Такий запашний, що сусіди з усіх околиць заходили подивитися, що ж то за аромат такий. Немає в світі пахощів краще за аромат свіжоспеченого хлібу! Мамамиша всіх тоді пригощала тим щойно спеченим хлібом, та ще й солодким трав'яним чаєм.
Хатка, в якій жила польова родина, була підземною. Насправді це була нора, та все одно це був справжній дім, він був невеличкий, але дуже затишний, мав одні двері та два віконця: одне виходило на стару грушу, що стояла посеред поля, а інше - на безкрайнє небо, що простиралося над степом наче повітряний океан. На вікнах висіли блакитні фіранки, а на підлозі лежали килими, сплетені зі степових трав. Мишка мала також свою маленьку кімнату, там завжди панувала дитяча радість та веселощі, а на стінах та на стелі висіли малюнки, що Мишка робила як тільки мала вільну хвилинку. Вона дуже любила малювати та малювала все підряд: що бачила на власні очі, а інколи навіть те, чого ніколи не бачила, а тільки уявляла.
Якось влітку, коли на землю вже спустилася свіжа нічна прохолода, Мишка зібралася на двір гуляти. Того вечора Мамамиша попросила доню допомогти у хатніх справах, поки сама піде на збори до чагарника. А потім вже дозволила піти погуляти. Мишка замела хатку, протерла пил та вийшла з нірки на вулицю. Подивилася по сторонам та й думає, чим би таким зайнятися. Нікого не видно, навколо тиша та спокій, тільки легкий літній вітерець присвистує крізь сухі гілки старої груші. «Щось я давно нічого новенького не малювала», - подумала Мишка та й скоренько побігла додому за фарбами і пензликом. Мишка мала дуже гарні фарби: вони були зроблені з кори та листя дерев, ягід, овочів, та різноманітних природних матеріалів, що зберігалися у степових хованках. Які все ж такі багаті степи!
Червону фарбу Мишка сама зробила з материнки, а синю - з цвіту сон-трави. Чорна була зроблена з вугілля, а коричнева - з кори грушевого дерева. Але найулюбленішою фарбою Мишки була зелена. Її їй привіз дядько з далекого північного лісу. Він казав, що ту фарбу зробили з дерева, у якого замість листя колючки. Мишка не була певна чи то правда, бо вона ніколи не бачила такої дивини. Ну хіба можуть бути колючки замість листя? Неймовірно! Тим не менш, краска була дуже гарна, яскрава та чиста!
Мишка склала у маленьку торбу свої фарби, декілька пензликів та папір, який степові жителі робили із пожовклого листя, та побігла під стару грушу, всілася на гілочку і взялася шукати очима щось красиве, аби то намалювати. Дивиться навколо, а там всюди так гарно. Пшениця ще зелена, переливається хвилями на вітерці, а за полем гай, з якого тільки і чути цвірінькання пташок. Такі вже вони гомінливі! Старе грушове дерево стоїть самотньо та скрипить, наче стогне від своєї старості. Все файне, все годиться на картину! Аж тут Мишка підняла очі в небо та й побачила його... Місяць! Величезний та такий яскравий! Навколо нього зорі розсипом нависли, а він, напевно, і сам не здогадується, який він красивий! То був молодий місяць. Йому ще до повні рости і рости. А як буде повним, то стане товстенький та кругленький, як тарілочка, а потім почне спадати і знов перетвориться на тонесеньку ниточку. Тоді він вигнеться літерою «С», бо «С» означає С-тарий. Так Мишку навчили в степовій школі.
Не могла Мишка ніяк намилуватися на той молодий місяць та й думає: «Треба поближче підібратися до нього, щоб краще розгледіти». Вхопила торбинку з фарбами та побігла через поле ближче до гаю. Біжить, пристрибуючи, не терпиться їй вхопитися за пензля. Знов знайшла собі де вмоститися, піднімає очі догори та й вдивляється у сяючу магію нічного неба. Тут поруч із Мишкою пробігав пан Житник. Він був кузеном Мамимиші. Біг собі, весь такий діловий: десь запізнювався. Але як побачив Мишку, зупинився привітатися: