Подарунок від Санта Муерте

Частина 1

Юнгі дивився на блискуче засервірований стіл, і серце вискакувало від радості. Він безперечно заслужив це. Заробив чесною працею, зрештою. Сьогодні його 18 день народження, тому омега збирався відсвяткувати його як слід. У компанії своїх друзів він був наймолодшим, тому часто терпів їхні жарти щодо віку та мав смішне прізвисько «карамелька». Але він не сердився, адже саме завдяки їм він завжди усміхався.

На столі стояли дорогі, красиві та шалено смачні закуски, шампанське та далеко не одна пляшка текіли, і хлопець почав задоволено затирати руки. Вечірка обіцяє бути веселою. Але не тільки тому, що Юнгі зараз сидить в одному з найбільш престижних і популярних клубів Мехіко, а й тому, що сьогодні день мертвих. О так, Юнгі народився дуже вдало. Усі його друзі, як і інші відвідувачі цього закладу, були вдягнені в розкішні святкові костюми, а сам іменинник у яскраво-червону сукню з великим вінком на голові та безліччю прикрас.

Гучна музика підіймала настрій дедалі більше, перші бокали з шампанським осушили досить швидко, далі в хід пішла текіла. Юнгі пив не зупиняючись. Такий день тільки раз у житті, залишатися тверезим — цілковитий злочин.

— Я до останнього не вірив, що ми сюди потрапимо. Це ж стільки грошей! — відізвався один із друзів Юнгі, наповнюючи його чарку знову. — Ти й справді дивовижний, карамелько.

— Я залишив оплату за бронь ще два місяці тому, щоб встигнути. Це коштує реально дохера. Потрібно свій клуб відкрити, і будемо тусити так хоч щовечора!

Юнгі сміється, і вогняний напій обпікає його горло знов і знов. Танці, пісні, яскраві костюми й грим — усе це невіддільна частина свята мертвих, і Юнгі давно звик, що його день народження не на першому місці за важливістю. Та на це зараз байдуже. Головне, що поряд найкращі друзі.

— Карамелько! У нас текіла закінчилася! — голосно обізвався Чонгук, допиваючи останні краплі з однієї з пляшок. — А я ще не напився як треба, щоб тебе поцілувати!

Мін засміявся й попрямував до сходів аби спуститися з балкона та взяти в барі ще текіли. Він радісно дістає свій новенький телефон, на який так довго збирав, і з усмішкою знімає все те, що відбувається навколо. Але шлях йому несподівано загороджує той, кого Юнгі нізащо не хотів би тут бачити.

— Кого я бачу! Відколи це сюди почали пускати бомжів?! — перед омегою стояв одногрупник, який бісив його найбільше — Кім Техьон із компанією його подружок-гієн. Той із нахабною посмішкою вихопив телефон із рук Міна й оглянув. — Вже й телефон встиг вкрасти? Чи ти відсмоктав комусь із моїх охоронців? Браво, Міне. Ти опустився до рівня, на який заслуговує такий, як ти.