Ти вийди у гори, де сонця немає,
де сосни гойдаються в тихій імлі.
Здається ще крок лиш ступити до раю,
та ступиш й опинишся знов на землі.
Там по ночах дико танцюють примари
у мокрій одежі під літнім дощем.
Де люди так сильно кохали й вмирали,
де так і не сталися сотні прощень.
Де плакали звірі й сміялися люди,
де капища тліють, а поруч хрести.
Там сови, на диво, вночі не полюють —
їм піддані мають харчі принести.
Покинь хоч на хвилю цей світ дурнуватий,
збудований богом, що тоне у злі.
Ти вийди у гори, де сонця немає,
де сосни гойдаються в тихій імлі...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце в зеніті (вірші)
PoetryСпроба осягнення та висловлення того, що залишається непомітним у звичайному житті.
