Пульс 101

14. Я повинен усе виправити

Лукерія

-Що це означає? - мама з жахом дивиться на мене, тоді той чоловік виходить вперед закриваючи її.

-Я сам все поясню тільки... - в кімнату вривається Маттео.

- Будь ласка, не тікай більше від мене! Ніколи! - Маттео хоче підійти та я відступаю, я не можу забути те що сталось. -Будь ласка не проганяй мене.

-Що ти зробив? - запитує мама.

-Маттео іди геть. Я не хочу розмовляти з тобою. - зрадливі сльози стікали по моєму обличчю. -Іди.

-Я не піду! Я не піду доки я все не розкажу, ясно? - він підходить до мене беручи моє обличчя в руки. -Прошу тебе, дай мені пояснити, не тікай від мене.

-Ти цілував іншу...

-Що? - мама відштовхує Маттео від мене. -Що ти зробив? Ти ж говорив що вона не плакатиме поруч з тобою! Ти мені обіцяв Маттео! - чоловік хапає мою матір за руку і відводить в сторону.

-Спокійно Камеліє, дай хлопцю пояснити. - грубий бритон голосу змусив мою маму ще більше розлютитися.

-Що пояснювати? Він зробив моїй донечці боляче! Він зрадив її! - та чоловік не слухав, а просто тримав її біля себе.

-Камеліє, дай їй самій вирішити! - чоловік взяв маму за руку.

-Що? Аароне, вона наша... моя дочка. - він просто вивів її з кімнати, і я залишилась на одинці з Маттео.

-Лука...

-Ти поцілував іншу... ти зрадив мені але перед цим говорив що ніколи не зробиш боляче, я буду з тобою щаслива, а натомість, що я маю? - я сіла на підлогу, підсувачи коліна до грудей. - Я не хочу говорити, просто іди. - пошепки промовила я, витираючи з очей сльози, та він присів біля мене.

-Я кохаю тебе, лише тебе. Я не буду просто дивитись як ти плачеш бо це просто не можливо, я поверну тебе і ти будеш щасливою, але я прошу тільки одного, благаю тебе не плач. Ти можеш сваритись вдарити мене, кричати та не плакати. Я не можу бачити твоїх сліз. - маленький поцілунок торкнувся моїх колінок і я відсторонилася від нього.

-Причина моїх сліз - це ти Маттео. Ти змусив мене плакати. - я говорила йому це в обличчя.