Коли лиходії повстають Книга2

Розділ 1

ЄЛЕНА

Любов до нього була кінцем всього.

Кумедно, що у книгах та фільмах це завжди виглядає саме так.

Любов до нього була лише початком.

У певному сенсі це була моя смерть.

Та жінка, яка була раніше, холодна, розважлива, впертий адвокат з багатошаровим життям та ретельно вибудованою особистістю, була похована на глибині двох метрів під землею у Нью-Йорку.

Це нове створіння, народжене з попелу багаття, розпаленого однією людиною, відродилося у літаку десь над Атлантичним океаном.

Я була новонародженою, чистою, як білий аркуш паперу, і моє майбутнє висіло над цим, як помах пера.

Я знала лише три речі.

Втеча з країни з відомим злочинцем зробила мене злочинницею за сумісництвом, так що вперше в житті я офіційно опинилася на той бік закону.

Ми поверталися на мою батьківщину, куди я заприсяглася п'ять років тому ніколи не повертатися з доброї волі. Ми летіли в лігво звіра. Неаполь. У смердючу яму, яка була серцем Мафії Каморри. Це було зло всієї моєї юності.

І, що найголовніше, я була, безперечно, і безповоротно закохана в дона мафії, людину, яка могла вбивати людей своїми великими голими руками й напевно вбивала.

Людину, на ім'я Данте Сальваторе. Людину, яка змінила весь мій світ.

Це була єдина позитивна річ у моєму короткому списку, але вона здавалася найпоглинаючою, єдиною справжньою річчю, яка мала значення.

Я була закохана у Данте.

Я кохала і раніше.

То чому це почуття було таким іншим, таким дивним?

Навіть на піку моєї прихильності до Крістофера і Деніела я відчувала себе незалежною, досить відстороненою від своїх емоцій, щоб діяти логічно та ефективно.

З Данте я відчувала, що мої межі розмиваються, що вся моя істота, як акварель, розмазується по ньому та його граням.

Я не потребувала ні простору, ні логіки.

Dio mio,

(з італ. «Боже мій»),

я втекла з країни та всього свого життя, щоб бути з ним. Очевидно, я не думала логічно.