Коли лиходії повстають Книга2

Розділ 16

ЄЛЕНА

У неділю перед Різдвом розвиднілося яскраво і холодно, з затоки налетів вітер, який тріпав лимонні дерева і закручував сміття на вулицях Неаполя, як сніг у кулю. Я готувалася до весілля одна в кімнаті, яку ділила з Данте, мій коханий пішов задовго до того, як я прокинулася, щоб підготуватися до цього дня.

Ми мали багато зробити, якщо ми збиралися провернути цю справу.

Я пристебнула кобуру до ноги під червоною сукнею, в яку була одягнена, впевнена в тому що знаю, як дістати зброю, якщо знадобиться. Я витратила додатковий час на підготовку, нафарбувавши губи в колір сукні, закрутивши волосся так, щоб воно спадало хвилями кольору К'янті (прим. «К'янті» - італійське червоне вино) навколо грудей. Це був сміливий колір для весілля, але я хотіла, щоб Рокко побачив мене у натовпі.

Я хотіла, щоб він думав, що перебуває в безпеці.

Моя раковина була забруднена фарбою з минулої ночі, яку я ретельно змила, перш ніж спуститися вниз і зустрітися з Торе.

Він був одягнений у чудово пошитий костюм і виглядав босом мафії, простягаючи мені руку. Коли я зробила це, його інша рука знайшла моє передпліччя і стиснула.

— Мені шкода, що тобі довелося дізнатися про нас із Капріс таким чином, — його очі були такими ж золотими, як позолочені завитки на святилищі Аполлона в неапольському соборі. Такі золоті, як у його дочки. — Я хочу, щоб ти зрозуміла, я любив твою матір більшу частину свого життя, і не чекаю, що це зміниться.

— Ти казав їй про це? — поцікавилася я.

Його губи витончилися.

— Вона знає. Вона каже, що під цим мостом надто багато води.

— Мости існують для подолання порожнечі, — заперечила я. — Може, вам просто потрібно побудувати новий.

У його короткій бороді майнула примара посмішки.

— Тоді маю твою згоду.

— Якщо вона тобі потрібна, — запропонувала я, а потім знизала плечима. — Хоча, я не буду просити твоєї згоди з Данте.

— Тобі цього не треба, — запевнив він.

Я підняла брову, натякаючи на те, що відчуваю те саме щодо нього.

— Можливо, кілька місяців тому я засуджувала б тебе й маму суворо, але зараз я не в тому становищі, щоб це робити. Якби Данте захотів затягнути мене в пекельні котли, я б з радістю пішла з ним. Любов робить з усіх нас тварин, інстинкти та серце без здатності до розуму. Я не засуджуватиму тебе за любов до неї чи за те, що ти зробив в ім'я цього кохання, так само як я не засуджувала б вовка за те, що він вбиває овець, або ведмедицю за те, що вона захищає своїх дитинчат. Це просто у нашій природі.