Звичайний закинутий завод в маленькому містечку. Сонхо приходив сюди кожного дня, аби побути наодинці зі своїми думками та поговорити по телефону з ним. З тим, хто став настільки близьким за такий короткий час.
Але, на жаль, їм так скоро довелось пізнати розлуку. Адже сімʼя його коханого Ліхані переїхала в іншу країну і, звісно ж, і він разом з ними.
Але це ж не проблема. Головне - що вони кохають один одного, а відстань - не проблема. Сонхо був готовий чекати скільки потрібно. Йому й цих 20 хвилин телефонних розмов майже кожного дня було достатньо для щастя.
Все, що було йому потрібно - це знати, що його коханий в порядку і щасливий. Хоча наврядчи можна бути щасливим, коли кохана людина не може бути поряд і незрозуміло коли це взагалі зміниться.
Але сьогодні ця непримітна закинута будівля здається не такою вже й комфортною, як зазвичай. На вулиці вже темно, адже прийшла осінь, і навіть удень все небо затягнуте набридливими хмарами.
Маленьких промінців світла, що пробиваються крізь розбиті вікна найсвітлішої та найбільшої кімнати, зовсім не вистачало, аби освітити її та серце юнака, що вже став постійним її відвідувачем.
Він любив це місце. Велика кімната з безліччю скелець, через які було видно все, що відбувалось на вулиці. І особливо гарним воно було сонячними днями в золотий час, коли сонце заходило за обрій. Тоді вся велика кімната, яка напевно повинна була бути столовою чи кафетерієм, наповнювалась таким теплим жовтим світлом, що зовсім не зігрівало тіло, але зате як гріло душу, під час таких коротких розмов з коханим.
Але, знову ж таки, сьогодні все не так, як зазвичай. Немає не тільки сонця. Але й посмішки на обличчі хлопця під час розмови по телефону.
Та і після її закінчення усмішка так і не зʼявилась, зате зʼявились такі зрадницькі сльози, що збивали хлопцю всю видимість, від чого знайти в телефоні свій sos-номер було майже неможливою задачею. Але, все ж, не даремно він sos-номер. Сонхо був ладен знайти його навіть з заплющеними очима, та натиснути на виклик.
Звісно, співрозмовник одразу підняв трубку. Він ніколи не пропускав такі рідкісні моменти, як дзвінок від Сонхо.
— Ти зараз можеш розмовляти?
— Що трапилось?
— Нічого не трапилось, просто вирішив подзвонити.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Breaking glass, not hearts
Fanfiction- Знову ми руйнуємо щасливі спогади з цим місцем, які колись так старанно будували. - Перший раз вони були зруйновані в той день, коли я зізнався тобі?
