Доки мирно вживаються зранку і світло, і тінь,
доки б'ється те серце, задимлене чорним бензином,
ми житимем в світі ракет і зруйнованих стін
батьківського дому, де вчора зрубали калину.
Нам піснею буде відлуння підвалів старих
і богом новим стане сонце у наших зіницях.
Нам радісний день, коли грім в піднебессі затих
і злива по вінця наповнила відра й криниці.
Це наше життя. Роки все невпинно ідуть;
каштани зростають, незмінне одне тільки слово.
Та ми оживаємо, наче у пляшечці ртуть.
Це наша епоха, її ми звемо — vita nova!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце в зеніті (вірші)
PoetryСпроба осягнення та висловлення того, що залишається непомітним у звичайному житті.
