Білий Кіт

Частина 6

- Кіро, пішли звідси. Заберемо Аяме і залишитеся в мене вдома на якийсь час. Так буде краще. Дід і слова не скаже. Навіть буде радий. Ти ж знаєш, він тебе любить.

– Ая у бабусі. Я піду туди. Не варто хвилюватись.

- В такому стані та вигляді хочеш йти до старої? Ти тільки її налякаєш та накличеш копів.

- Зі мною все в порядку.

- Ось це ти називаєш «порядок»? Розірвана сорочка, обличчя в крові, тіло у синцях. Ти себе не бачила, чи що? - обурився голосно Шинічіро, знімаючи з себе куртку і акуратно покладаючи ту на плечі дівчини, прикривши зайве.

- А руки значить просто так тремтять. Ясно. - Вліз у розмову Вакаса, знову продемонструвавши свій пофігізм. А там уже й руки в кишені засунув і спиною до всіх став.

- Я піду до бабусі. Все нормально. Чи не вперше. Заспокоюся дорогою. - упиралася Кіра, наполягаючи на своєму.

- Ні. Спочатку я приведу тебе в порядок, після, ти мені все розкажеш, а потім уже підеш куди завгодно душі.

- Давай потім.

– Зараз.

Кіара зітхнула і знову подивилася на лежачого вітчима, побитого Вакасою, потім почала посміхатися.

- Ну, і що мені розповідати?

- Все. Від першого удару до останнього. Коли чому, і навіщо мовчала. І за яких обставин тобі треба жити насправді. Ти вже мене знаєш. Щось приховаєш, я додумаю сам.

- Може, хоч тоді дійсно не тут влаштуєш допит? Мені холодно.

- Добре. Йдемо до майстерні. Ви двоє що хочете те й робіть. Я сьогодні все.

- Ну вже ні. Мені також цікаво послухати. Люблю страшилки на ніч. Та й вона мені заборгувала. Тепер не викрутиться.

- Якщо вже всі йдуть, то я теж. Все одно зайнятися нема чим.

- Як же всім цікаво послухати історії про маніакального наркомана та його падчерку. Очманіти просто.

Уся четвірка зібралася і пішла. Вітчима природно вони залишили там, навіть не думаючи помагати. Протягом усієї дороги стояла гробова тиша. А після прибуття дівчина була першою, хто впав прямо на підлогу і сів там, ніби розмова, а точніше монолог, буде тривалим.

- Ну що ж, шановні. Розповідь починається, цікаво чи ні, мені начхати. – зітхнула вона - Шині, ти знаєш про те, що мій тато помер, коли мені було 5. Після цього з'явився вітчим, роки так через півтора. Спочатку все було добре, він доглядав маму, мене не чіпав. Навіть іноді подарунки дарував. Задобрити хотів коротше. Ну, мама і купилася на ці квіточки, вискочила заміж. Виявилося чел ігроман та наркоман останній. Але мати моя, сліпа, мінусів не бачить. І мені мовчати веліла. Ну а я ж маленька, мама сказала – я роблю. Минуло кілька років. Він мене почав бити ще коли мені десять виповнилося, але бив слабо, і так, щоб не на видному місці синець був. А там уже й мама завагітніла та хотіла на аборт іти. Я не дала, сказала малу сама потягну, тільки нехай лишить. Що я тоді думала, не знаю. Але як бачиш, лишили. Коли Ая народилася, мені було одинадцять. Після цього і почався мій тероризм. Вітчим розійшовся, мама спилася, мені влітало без причин. Вони погрожували, що коли заявлю, Аю заберуть. А я її віддавати до притулку не хотіла. Тому й терпіла. Сьогодні він знову перебрав і навіть узяв у руки ніж. Таке сталося вперше. До цього були тільки кулаки і максимум ногами міг ударити, коли я падала. Я часто тікала з дому, і сестру теж забирала. Сьогодні пощастило, малій немає вдома. Вона у бабусі Таї. А сама бабуся – це ліва тітка, яка нас шкодує та допомагає мені. Живе досить далеко, про неї мати не знає від слова взагалі. Якщо коротко і за фактами, тоді я все. - виклала все Кіра, наче зітхнувши з полегшенням якимсь. Саме цього їй і не вистачало. Все із себе видати.

- Гаразд, не хотіла в поліцію повідомляти, але МЕНІ чому не сказала? Я б хоч би тебе звідти забрав. Жила б у нас і горя не знала.

- Повір. Вони на вас заявку накатали. І казку б вигадали правдоподібну. Мене божевільною виставляють. Сусіди мене бояться. І ігнорують навіть коли крики чули.

- Але все ж таки... Ми б знайшли вихід із ситуації.

- Все добре. Це було моє особисте рішення.

- Малолітня мазохістка...