Постріл

Розділ 20

Ґабріела

Всю ніч мене мучили кошмари. Кожного разу, коли я закривала очі то бачила вчорашній вечір і це на жаль був не сон.

Зранку я ледь вмовила себе встати з ліжка і привести обличчя в порядок. Коли побачила себе в дзеркалі то як би дивно це не звучало себе там не побачила. Дівчина у відображені була точно не мною. Тож прийшов час повернути себе. Я прийняла гарячий душ, нанесла макіяж і зібралась з силами, щоб надіслати повідомлення людині, яку не бачила майже 2 місяці.

Я: Привіт) Нам треба поговорити.

Через хвилину мій телефон почав вібрувати і я підняла слухавку.

— Привіт Віл

— Привіт моя дівчинко - я була рада чути його, проте голос у нього був як в останній раз, коли ми бачились. — Що сталось ? Ти хотіла поговорити.

Я підійшла до вікна і побачила на дворі Мішель. Ця хвойда сиділа біля басейну у Рафовій сорочці.

— Твій бос одружується тож я б хотіла, щоб ти приїхав на заручини. Думала він сам тебе запросить, але оскільки запрошена я то ти як мій наречений йдеш в комплекті.

Він тихо посміхнувся.

— Звичайно я приїду. Отримав вчора вночі запрошення на вечірку на честь їх заручин - от гад вже і запрошення всім надіслав. — До речі як там справи з моїм завданням?

Це питання викликало у мене паніку, адже я і не намагалася щось знайти тож розповідати було нічого. Та здається доведеться збрехати, бо Вілу швидше за все не сподобається те, що його наречена замість того, щоб допомогти йому увесь цей час трахала його боса.

Тож...

— Я в процесі.

— Ґабі тобі потрібно зробити це як найшвидше тоді я зможу тебе забрати додому. Від цього залежить наше майбутнє, якщо я не втілю в реальність свій план, то мене можуть вбити, а тебе віддадуть за... - він запнувся зрозумівши, що бовкнув те, що я не мала знати.

— Чекай. А я тут до чого ? Куди мене віддадуть? - він мовчав. — Віл!

— Маленька не переймайся все буде добре просто зроби те, про що я тебе просив.

— Віл що ти в біса наробив і як я до цього причетна?

— Ґабріела ми зустрінемось завтра, коли я приїду і про все поговоримо, а зараз мені треба йти - тиснути на нього означало ще більше його розлютити і нічого не дізнатися