Білий Кіт

Частина 11

Минула рівно доба.

Кіра не пішла до школи, а весь час сиділа у бабусі Таї і сестру тримала біля себе не відводячи в садок через параної, що вітчим чи мама їх перехопить. Телефон як виявилося, та втратила, коли тікала, та навіть зателефонувати нікому не мала можливості. Ніхто не знав де проживає бабуся, тож ніхто й не турбував їхній спокій. Природно про справжні причини своїх травм, дівчина мовчала і придумала казку про пограбування і свої рани теж списала на те, що при втечі їй перепало. Її мало не відправили до поліції писати заяву, а потім до лікарні, на обстеження.

Так і минуло ще кілька днів. Синці потихеньку почали спадати, рани і подряпини теж майже все загоїлися, а те, що було на обличчі, Кіра просто сховала під тональним кремом та іншою косметикою. Синяки під очима теж були заховані. Кіра почувала себе набагато краще і зважилася нарешті вийти в люди і повернутися до школи, бо надто багато пропустила. А сестру в садок відводити, все ж таки поки не наважувалася. Боялася, що мама перехопить і забере її раніше.

- Кіарочко! - Підбігла ззаду блондинка з каре та зеленими очима і обняла дівчину - Ти нарешті до школи повернулася! Тут таке було!

- І що ж тут відбувалося, поки я відлежувалася?

- Коротше, пам'ятаєш ботаніка з паралельного? Ну, того, зі світлим волоссям.

– Ну? Ти ж про Юту зараз говориш?

- Так Так! Про нього. Він виявляється у тебе втюрився!

- Та ну?! Я ж із ним навіть не спілкувалася ніколи. Один раз на загальний проект потрапили з історії та й усе. Після цього жодного разу. Як це спливло взагалі?

– Приходив якийсь старшокласник із іншої школи. Тебе питав у всіх. Половина відмовлялася, казала навіть тебе не знає. Інші самого хлопця боялася і ховалися, тікали на уроки. Хлопець той, на гопника, ще був схожий. А ботанік заступитися за тебе надумав. Вигадав собі, що той тебе побити хоче. І тому хлопцеві наговорив, що ти зайнята і з такими як він, наче дружбу не ведеш, адже ти не проблемна дівчина, добре вихована і таке інше. А потім додав, що б він до тебе не підходив навіть, бо накатає заяву і проблеми у того будуть. Ти б бачила, як той хлопець був злий. Ахаха! Усі подумали, що ботану все, хана.

- А який той хлопець мав вигляд, не знаєш?

- Ну, білобрисий такий. Не дуже високий, але симпатичний, худий. О! Сережка була в нього у вусі!

- Здається, я знаю, хто це міг бути. Але сподіваюся, що помиляюсь.

- Оу, подруго, у тебе хлопець з'явився, а ти мовчиш?

- Гірше. Особистий Земний демон.

Кіра стала справжньою знаменитістю.

Тільки от не в хорошому значенні. Про неї почали розпускати чутки, від чого та іноді під землю була вже готова провалитися. Але що з цим усім робити, вона не знала. Адже до цього була лише доброзичливою, вічно усміхненою дівчинкою з гарною репутацією.

Вже під кінець навчального дня, коли залишалося лише прибрати у класній кімнаті, Кірі почувся гомін з коридору. А там і двері відчинилися, і Вакаса звідкись з'явився. Дивився він якось злобно і ніби був агресивно налаштований. Він швидким кроком підійшов до дівчини і трохи нахилився вперед, щоб очі були на одному рівні з дівчиною. Кіра від подиву навіть дар мови втратила. Тільки й могла, що моргати. Вакаса, мов вивчаючи її обличчя, теж мовчав. Але незабаром все ж таки перервав тишу.

- Адреса.

- Що?

- Я сказав адресу кажи.

- Яка нафіг адреса? Ти про що взагалі?

- Де живе та бабця, у якої ти ховаєшся?