Право на заборону

Частина 7

         — Едріане, Едріане, врятуй мене, благаю, — Оноре пов'язався за втомленим братом відразу до нього в кімнату, і дуже спішно зачинив двері за допомогою сенсорного датчика. — Твій братик у біді!

— Знову? — Едріан упав на крісло, і він виглядав просто жахливо.

Оноре зволікав. У брата і так дуже багато справ на роботі, там якась перевірка реєстру, і у співробітників компанії роботи багато ... Чи варто вплутувати Едріана в ті справи, які його навіть не стосуються? Чи потрібно змушувати брата знову переживати?

— Я... — Оноре почав метатися. — Я... Я не знаю, яку тему вибрати для дослідницької роботи. Може мені попросити її у викладача?

— Мені б твої проблеми. Ох уже ця юність... — зітхнув той, знявши окуляри, і потираючи очі. — Попроси тему у людини, яка в цьому розуміється. Ти сам мало що можеш вигадати. Ти навіть ім'я для віртуального їжачка придумати не зміг.

— Ну, на щастя, мені не потрібні ці дані! — відмахнувся хлопець. — Ти виглядаєш так, ніби попрацював на тому світі, правда. Візьми відпустку. Ти маєш на це право.

— Тільки якщо бос вважає це доречним. Я не можу залишити всіх у такий час... Як тільки розгрібаємо ці нововведення у реєстрі, то одразу у відпустку, — пообіцяв старший брат. — Це все, про що ти так хотів мені повідомити?

— Так.

— А як твої справи з Озборном?

— Чудово, — Оноре навіть усміхнувся, аби не нервувати Едріана. — Ми добре ладнаємо. Думаю, мені навіть комфортно. У тому сенсі, що... Схоже, він мені небайдужий.

— Радий чути. Що правда, то правда, — полегшено посміхнувся той.

Оноре відповідально кивнув, а за спиною перебрав пальці. Як ускладняється життя, коли доводиться весь час брехати.

***

Едріан прибув на роботу вранці, як і завжди, вчасно. Його робота розпочалась із підрахунків різних акцій, які йому наказав розгребти старший фінансист. Очі безбожно втомлювалися, хотілося спати, але Едріан уперто глушив це кавою. Іноді здавалося, що цифри розбігаються по монітору.

Все б нічого, якби він не помічав на собі напруженого погляду з проходу. Напевно, Дольче вважав себе непомітним. Зазвичай Шай ігнорував будь—які погляди у свій бік, але зараз він був надзвичайно смиканий.