1st love

Камінг-аут

На годиннику стукнула  третя  година ночі, на кухні горіло світло і ніхто не збирався спати. Невеличка компанія вмостилася біля повного, рудоволосого хлопця, який перебирав пальцями на гітарі якісь акорди. У кімнаті стояв запах цигарок та пива, всі з нетерпінням чекали, коли той почне грати їхню улюблену пісню.

— Льоха, ну давай вже, починай, — обурився один із хлопців.

Льоша нервово зітхнув, взяв цигарку в зуби і почав перебирати знайомі всім мотиви. Хтось почав підспівувати заздалегідь, а хтось мовчки, заплющивши очі, курив, слухаючи гру. Жовта лампочка, яка зрідка миготіла, додавала атмосфери, разом із потертими стінами кухні: десь відірвався шматок плитки і докучливі миші прогризли дірку. Та хіба це важливо? У двоповерховій сталінці вже років тридцять нікому не здався ремонт. Частина квартир вже давно розпродана чи порожня, стоїть та чекає своїх господарів, а комусь дісталася квартирка у спадок від бабусі, яка працювала все життя на заводі. Саме Льоші «пощастило»: після смерті близького родича йому та його батькам перепала ця будка. Такою можливістю просто гріх не скористатися, тому, раз на тиждень чи два, квартира під номером десять оживала.

Серед цих хлопців загубився Артем, котрий трохи відрізнявся від своїх друзів дитинства. Якщо його хтось і  питав про хлопців, він давав їм досить короткі характеристики: ось Льоха — затятий любитель пива, футболу та порно з азіатками, а з лівого боку — Міша, той вид людей, які рідко з'являються в компанії, але при цьому встигають спілкуватися з усіма. Він хлопець простий, любить у вільний час (а він у нього завжди), дивитися аніме або в щось задратить цілодобово. Блондин праворуч — Діма, такий самий любитель японської анімації, як і Міша, тільки всіляко приховує цей факт, тому, якщо запитати його про захоплення, він відповість: спорт, турніки та батьківський жигуль. А поряд із блондином сидів — Кирило. Ніхто досі не розуміє, чому він спілкується із цими хлопцями. Високий, гарненький, любить читати, пити каву та писати вірші. Невідомо чим він займається, оскільки ніколи не розповідає про своє життя. Мутний такий ще змалку. Та й той, хто відійшов від хлопців у туалет, був саме Артемом. Мало хто розумів думку хлопця, адже він, як сучасна особистість: і феміністок підтримає, і за гея в пабликах заступиться, але від нього ніхто не зрікався, спокійно продовжуючи з ним спілкування.

Артем на свій страх і ризик пішов у ванну кімнату. Його справді лякав туалет, який знаходився в сталінці: унітаз був покритий іржею, постійно смердів та протікав, а ще там не було світла, доводилося брати з собою телефон, включаючи на ньому ліхтарик. Хлопець подумки молився, щоб не впустити смартфон в унітаз, а то мало щось, або хтось здається, коли ти накурений чи п'яний стоїш в темноті.

Закінчивши зі своїми справами, він повернувся назад на кухню, де хлопці вже співали пісні Скрябіна. Артем не дуже любив подібних виконавців, але знав пісні деяких виконавців напам'ять. Іноді подумки дякував Богу Всевишньому, що його друзі не слухають низькосортну попсу з вкладок «популярні пісні» в соцмережах. До закордонних виконавців, хлопця з дитинства привчила дуже хороша людина. І, як тільки Артем згадував про нього, тіло пробирало легке тремтіння впереміш з безпросвітним смутком.
Останній акорд був зіграний і Льоха, дістаючи другу цигарку, самовдоволено сказав:

— Добре сьогодні погуляли, пацани. Не так тухло, як минулого разу.

— Тоді мене просто не було, — додав Мишко, дивлячись на порожню пляшку пива. — О, під кінець вечора ще й «ласунка» залишилася.

Він покрутив пляшку в руках та допив рештки хмільного напою. Незважаючи на пізній час, майже нікому не хотілося спати і щоб хоч якось розбавляти атмосферу, бесіда починалася з чогось цікавого і тривала безглуздими діалогами. Остання тема була "найулюбленішою" для Артема: хлопці обговорювали все, що пов'язано з дівчатами та стосунками.

— Не знаю, як у вас, пацани, але у мене на особистому фронті все як завжди, — з легким сумом сказав Діма. –Знайти б таку, щоб давала, коли хочеться і поговорити можна було з нею про щось, ну, велике.

— Про велике? Це ти про свій гараж з червоним жигулем маєш на увазі? — не стримуючи свого сарказму, спитав Кирило. Хлопці посміялися з блондина, але той не звернув уваги, продовжуючи гнути своє:

— Вона б мені готувала, а я її, як захоче, в кіношку зводжу на задній ряд, трояндочку, там подарую. Брюнетку хочу, а то блондинки тупуваті, якщо чесно.

З хлопця знову посміялися, але він так і не зрозумів, що сказав не так. Об'єктом жарту став його колір волосся,  Діма торкнувся своєї зачіски, усвідомлюючи свою помилку.

Артем хоч і сміявся, подекуди підтримував хлопців, але питання у свій бік не хотів чути, адже зізнатися групі хлопців, що йому не подобаються дівчата, рівнозначно самогубству. Ні, може, його хтось і підтримає, але точно не похвалить. Єдиний, кому хлопець міг сказати про свою орієнтацію — Мишко. Ще вибір падав на Кирила, але той ніколи не говорив, як ставиться до ЛГБТ, тож тут була рулетка, як повезе.

Хлопець намагався зустрічатися із дівчатами, але йому не дуже подобалося. Справа була далеко не в них, а в ньому самому. Довгий час Артему важко було визнати, що він, швидше за все, гей. Пасив чи актив, поки що не зрозуміло, але перші дзвіночки з'явилися років шість тому.