Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 103

Тук.

Мої пальці завмерли.

"......Га?"

Гадаючи, чи не почулося мені, я порожнім поглядом дивилася на двері.

— Гм, Я заходжу, Пенелопо.

Кррк—

Двері скрипнули — і я підскочила зі свого місця.

— Б-батьку?

До моєї кімнати зайшов не дворецький, а герцог.

"Щ-що за? Чому він раптом прийшов сюди?"

Він ніколи раніше не заходив у мою кімнату. Навіть у грі він ніколи не навідував Пенелопу у її кімнаті.

— Кгм. Що ти робила? — зніяковіло спитав він, сховавши руки за спину та зупинившись у центрі кімнати.

— Я лише відпочивала...... Чому Ви тут, батьку?

— Мені є що сказати, тому сідай, — сказав герцог, підійшовши до столику перед великим вікном і сівши.

Я стояла перед столом, невпевнено поглядаючи на нього, перед тим як почати рухатися.

"......Що взагалі відбувається? Він тут, аби насварити мене за грубість під час вечері?"

Моя голова була переповнена запитаннями, але я не могла придумати жодного адекватного пояснення його присутності тут. У минулому він завжди викликав мене до свого кабінету, тож нащо йти через весь маєток до моєї кімнати лише для того, аби мене насварити?

Я сіла навпроти нього, невпевнена, що думати.

— Ось.

Герцог поклав щось на стіл. Це був цупкий паперовий конверт із вибитою у центрі емблемою Екартів.

— Що...... це?

Я поняття не мала, що це могло бути. Здивована, я подивилася на герцога, і він прочистив горло, відвертаючи погляд.

— Відкрий.

Я зацікавлено послідувала його словам. Всередині був аркуш білого паперу, який я дістала.

— Це сертифікат передачі смарагдової копальні на південному сході, — проінформував мене герцог.

Його тон був таким байдужим, що я на секунду засумнівалася у своїх вухах.

— Сертифікат...... передачі власності?

— Твоє ім'я написано внизу. Глянь.

На словах герцога мій погляд миттєво метнувся вниз аркуша.