Шляхи до серця

Пролог

День, коли місто розривали нещадні вітри. День, коли невидима кров текла вулицями. День, коли їхнє життя обірвалося. День, коли все почалося...

Пориви зривали вже пожовкле листя з гілок дерев, неміцно закріплену білизну з вуличних мотузок. Небо затягували грозові хмари — скоро мав початися дощ. На асфальт до ніг випадкової перехожої впав капелюшок: з першого погляду можна було зрозуміти, що він не з дешевих. Жінка підняла його до рук, розглядаючи ручну вишивку бісером. На внутрішній стороні вона помітила простенький малюнок, вишитий золотими нитками, — маленьку кобру.
Жінка оглянулася по сторонах, шукаючи потенційного власника капелюшка. Раптом здійнявся галас. Хтось нажахано закричав: «Вона впала з того хмарочоса!» За кілька десятків метрів від жінки почали скупчуватись люди. Вона не стала чекати й підбігла до натовпу, стискаючи в руці капелюшок. Міцна статура допомогла жінці легко оминути кілька допитливих перехожих і побачити перед собою мертве жіноче тіло із неприродно вигнутими кінцівками. Її чорне волосся вкривало асфальт необережними хвилями. Навколо неї розтікалась калюжа крові. Лише поглянувши на загиблу, жінка визначила, що капелюшок був явно частиною костюму. І вона з жахом впізнала цю жінку...

***

Молодий чоловік увірвався до кабінету, перевертаючи усі папери. Знайшовши потрібну теку, він тремтячими руками відкрив її. На його долоні були видні ще свіжі подряпини від нігтів. Він потер їх, намагаючись приборкати пекучий біль.
Знайшовши потрібний документ, чоловік висмикнув його з теки, через що усі інші аркуші посипались на підлогу. Він дістав з кишені телефон й швидко набрав потрібний номер. Через кілька гудків з того боку почувся голос: «Алло?»
Чоловік раптово опустив руку, дивлячись в сторону стіни, на якій висіла картина. Звідти лунало ритмічне цокання, що привернуло його увагу.
Усередину зайшов іще один чоловік, помітно старший за першого. Побачивши його, молодик хотів закричати й вигнати чоловіка, проте обох оглушив вибух...
Папери догорали, їхній попіл підхоплював вітер й уносив за собою. Рятувальники підняли черговий пласт бетону, під яким нарешті змогли побачити тіло, знівечене вибухом.
До місця подій прибула поліція. З машини вийшов молодий хлопець і жестом поквапив свого напарника. Той відмахнувся й, поклавши до внутрішньої кишені куртки записник, відчинив двері. Хтось неочікувано закричав, чоловік вискочив з машини й за мить разом із автівкою опинився причавлений пластом бетону. Троси, якими рятувальники зачепили уламки будівлі, обірвались у повітрі. Навіть якщо б чоловік намагався врятуватися, наступні пласти все одно б розчавили його, не залишивши й сліду... Люди навколо чули хрускіт його кісток, крик, приглушений бетонними уламками.

***

Дівчина дістала ключі, проте двері виявилися відчиненими. Вона подумала, що до неї приїхала знайома, і вже готувалася до розмови з нею. Кілька разів глибоко вдихнувши, дівчина відчинила двері й опинилася в повному безладі. Це точно не її знайома...
Вона обережно пройшла коридором, аби не налякати тих, хто міг усе ще бути всередині. Зазирнувши до кімнати, дівчина скрикнула від подиву й жаху. На підлозі лежала знайома їй жінка із простріленою скронею. З ліжка до тіла сповзало простирадло, частково закриваючи її. Біляве, зібране у високий хвіст, волосся жінки було пофарбоване її ж кров'ю. На ліжку лежав чорний, вишитий бісером, капелюшок, який, скоріше за все, вона і принесла.
Дівчина ступила крок уперед. Її потилиці торкнувся холодний метал зброї. Вона застигла, забувши навіть дихати. Клацання запобіжника. Постріл. Тіло дівчини впало обличчям додолу поряд із першою жертвою...

***

Чоловік втомлено йшов коридором. Його освітлювало виключно штучне світло. Він поправив своє довге хвилясте волосся, запевнившись, що воно надійно зібрано в пучок, і зупинився перед великими білими дверима. Чоловік просканував відбиток долоні на електронному замку, і двері відчинилися, пропускаючи його. Просторе приміщення було заставлено різними приладами, призначення яких непрофесійним оком було складно визначити. Чоловік підійшов до одного з них, вмикаючи живлення. Прилад невдоволено закряхтів, і світло почало блимати. Подумки проклянувши некомпетентну працівницю, що мала слідкувати за справністю цих приладів, чоловік обійшов стійку й подивився на дроти й трубки. Помітивши, що одна з трубок була пошкоджена, він вмить закрив ніс й рот рукавом. З неї повільно витікала біла пара. Повернувшись до панелі живлення апарата, чоловік намагався вимкнути його, проте той зовсім не реагував. Він побіг до дверей. Через збій в електропостачанні замок не працював, і чоловік опинився замкнений всередині. Він повернувся до апарата, судомно починаючи висмикувати з нього дроти живлення, проте токсична пара не переставала постачатись усередину — для вимкнення цієї функції потрібно було потрапити до суміжної кімнати, також замкненої. Чоловік зняв свій халат, намагаючись замотати ним пошкодження трубки. Проте вже було занадто пізно — його ослаблене хворобою тіло вже й так отримало велетенську дозу токсинів. Чоловік повільно осів на підлогу, втрачаючи будь-які сили, а за ними й свідомість…