"Я просто хотіла втікти з цього реального світу
Я хотіла втікти в світ де я зможу бути щасливою, потрібною комусьТа мабуть перестала бачити правду, з ким маю діло.
А мала його, з тобою "
Волошка, мак, орлики, зміїна трава, котячий корінь....в моєму волоссі. В руці записник - іншій олівець. Сонячні промені оминають кущі, дерево. Падають прямо на м'які кучері, на біле сукно та зелену від моху колоду. Світанок з деревами зображені на листі.
Ноги стали вже холодними, за довгий час перебування у лісі. Неподалеку лунають співи солов'я, та жіночий голос чутно. Олівець робить останні штрихи її рукою. Малюнок закривається в записнуку різким рухом.
" Ранок, назад треба. Додому. Поки мати не побачила, що я відсутня. " Лунало десь далеко в думках, поки босі ступні йшли по мокрій росі до найближчого дерева.
- Ліля! Лілею, вставай. Знову спиш до обіду. Залишишся без сніданку, плюгава ти наша.
Сказав голос, і щось опрокинув на неї. Вода з криниці, я б сказала прохолодна. Одяг липне до тіла, а волосся до лиця.
Дівчина підривається з ліжка. Витераєтся, йде робити хатні справи. Сніданку, як і обіду - їй не бачити. Сьогодні повертається старший брат.
В руці лежить записник. Той самий - Лілеїн.
Як можна таке, малювати? Так точно, об'ємно. Наче якийсь дар. Відчуття, що одну хвильку і роботи в ньому оживуть. Почнуть дихати, видавати звуки лісу. Покриються тим самим мхом і поростуть квітами.
Чорні очі впиваються у ці роботи. Примружуються.
" Здається, це цікаво. Затримати її трохи?". Спів птаха неподалік, став тихіше. Зараз майже вечір, ніхто вже не прийде. Зранку видніше, й веселіше буде. Той самою рукою парубок кладе на місце. Вдихає повітря на всі груди.
Одна людина. Дві. Три. Що вони хочуть? Це про мене? Та, що я їм зробила для такого відношення! Ви можете в будь-який час займатись улюбленою справою, вибирати за кого хочеш заміж, мріяти розуміючи можливість здійснення. Не відчаю. Я працюю за трьох, допомагаю якщо можу. А ви так до мене...
- Ліля! Йди сюди сонечко.Крок, два, три. Брат при обіймає за плечі. Йдемо до хати. Погляди до нього все такі ж м'які. Наче він святий, пх!..
Двері за спиною зачиняються. Рука дуже сильна пречипилися до мого волосся. Ось-ось вирве пасмо. Світло через вікно, тепло падає в кімнату. Але вдома холодно. І це навіть не від температури. Ну що на цей раз, я не так зробила! Глянула чи мовчала невірно?! Я взагалі в твоїх очах можу зробити, щось правильно? Він надто сильний, я проти нього не потягну. Лечу на підлогу.
Стемніло, й ніч майже пройшла. Хвилинка й перші промені сонця будуть попереджати про свою появу. Дівчина з розпущеним волоссям, яке їй по коліна, йде перелізши через вікно. Блакитні очі - скляні дзеркала неба, наче з криги. Без свічки, відсутність її точно побачать, якщо свічок стане менше. Роса холодить ноги й прохолодою йде до рук. Але тепло. Тепло на душі, в серці. Колода, записник, олівець, сьогодні ще й вугілля. Прибирала, тому змогла стягнути. Лунає пісня солов'їна, а її голос підспівувати починає.
Світло трошки проглянуло. Покрило гладь річки. А вона стоїть на містку. Ноги у воду опустила, на листі вода.
- Що робиш?
