Сестра. Сім років різниці. Завжди поруч. Бісить. Посмішка - тепла, де вона зараз? Пусто. Раніше очі - ніжні, змінились - на кригу. Зараз пусто. Чому так мучить?..
Знову мовчить коли, хтось поливає брудом. Та скажи вже щось! Бісить. Як же ти мене бісиш!
" - Братику, ти мене справді ненавидиш?..
- Я просив тебе, "так" мене не називати. Йди звідси, пречепо! Чи тобі роботи підкинути? "
Я її не хочу бачити. Свічка. В майже повній темряві, сидить це дівчисько. Чорнило з бузини, залишило пляму на скатертині. Постать схилилась над шматом паперу. "- Мамо, це я писав й випадково замарзав." Навіщо?! От, навіщо я це сказав. Погляд повний здивування. Недивись ти так. Дитя.
Краще б тебе - не було. Ненавиджу! Це дівчисько! Чому...?
Малюнок. Один, другий. Ховаєш в лісі. Пейзаж, квіти, портрет. Мій?..
Мовчу. Гарно. Але інші не зацінили б. Ти хвилюєшся. Думаєш хтось побачить? Хах. Я мовчав, і далі я мовчу. Ніхто не дізнаєця, дівчисько. Якщо тільки ти, не закинеш це сама.
- Лілею! А ну йди сюди!
Швидкі кроки. Легкий вітер - від бігу.
- Матінко, ви щось хотіли?
Суровий пгляд. Наче зараз знудить. Така відраза... І лише два слова, стає легше на душі. " - Ми їдемо."
День! Нарешті! Я знов в лісі. Світло, легко - надуші! В мене обличча зараз лусне. Хех. Румянець на щоці. Птахи співають. Все-все видно! Сонце світитись. Я не тінь.
Знов волосся розпустила. Коралі. Записник. І - він?
- Знов вугілля? Тобі не предокучило?
- Тобі цікаво, чим я вимальовую цей світ?
Два обриса, в тінях верби. Тиха розмова. Сонце гріло навесні. Ліс - жив, дихав всією душею. Тварини. Вітер дме десь вдалечінь. Ніхто не зважав уваги. А хто, зможе? Природа цвіла. Листя шуміло. Той втішливий день був для них.
Бац. Кисть. Дощечка. На ній грудка кольорових плям. Жовта, біла, зелена,чорна.
-Як це? Звідки?! Де дістав.
- Бачиш з трав не тільки ліки. Ще можна зробити фарб) Ну, якщо ти хочеш.
Знову мружиться. Цей посміх! Роздражнює, аж біс бере. Дощечка у його руках. Тягнеця, й її рука.
- Хей, ну хочу! Дай будь ласка!
- Оце, так?
Ще один рух. Зараз впаду!.. А?
- Ну чого ти, так необачно, квітко!)
Сміх. Рука тримає за сукню. Наче, щось безцінне. Обличча. Жовта фарба на ньому ж.
Наче одне ціле. Рух, пензля. Так невпевнено, так м'яко. Близько, надто. Візерунок від обличча до ліктя. Приємно. Лілеїна рука, проводить пензлем. Нече пір'я. Як же ніжно.
Біля ока - синє небо. Десь на шиї - квіти. Вона - біля нього. Хочеться її відчути.
Пензель виривається з кисті. Рука приглажує волосся. Чорна фарба. Дотик. Пестливий, голубний. На шиї знак. Довіра - повна. Неможлива. Наче воскова фігура. Роби, що хочеш. Не втіче. Фарба трохи підтікає... Я з тобою - головне.
*предокучило - набридло
Привітики!Я дуже люблю слухати аудіо книги. Тому взяла собі на примітку можливість зробити аудіо записи з моїм голосом.
Нещодавно я побачила що "Перелесник, початок?" став подобатися іншим. Як автор, мені дуже хочеться передати повністю всі інтонації твору для читачів. Тому буду виставляти в Telegram аудіо версії. Ось посилання:
https://t.me/Hummingbird88888
