Свічка біля ліжка. Аромат дерева. Цвіту, і надто багато трав. Один з них - бузина. Вона стояла на приліжковому столику. Точніше її квіти. Листя - на ньому ж, були просто складені. Дві ємкості. Аморфа з молоком, та глек з незрозумілою сумішшю. Різкий настій цього куща, врізається у ніздрі. Недиво, що ним відлякують мишей. Хоча з часом і до нього можна звикнути.
"Зерно" в думках... Сказали, що хтось приніс всю в опіках і безтями. Знесилину, та з переохолодженням. Мурахи. Спроба встати - не стала успішною. Ноги трохи підкосило, тому знову впала на ліжко. Трохи пече спину. Я напевно знаю, звідки навіть це опік. Фіранки трохи привідкрив вітер, впускаючи легку прохолоду. " Я не вижила, якби не вони".
Шию неначе обценьками сдавили, важко слово вимовити. Тепло. Відчуття, що мене все ще трохи тіпає. Наслідок емоцій - не більше. Спокій. Конфабуляція якась.. Все ще хочеться - спати.
Повертаюсь. Що там? З під руки, бачу зв'язаний букет. Засушені квіти. Бузок. Незабутки. О здається всетаки вгадала.
- Дякую" мій голос звучить інакше. Не зазвичай. Очі - червоніють. Чую два кроки, біля ліжка.
Вкриває ковдрою. Відчуваю себе немов, ніщо не загрожує. Безпеку. Давно цього небуло в дома. М'який рух. Дотик до волосся.
- Вибач.
В саду сидять дві ді вчинки. Вони про, щось гомоніли та сміялися. Був вечір. Малюнки. Спільні теми. Інтереси. Одна робила їх краще, ніж друга. Думки. Вони були одні.
"- Навщо ти сказала, що то твоя робота?"
"- Ой, ну сказала. Та й все! Ти чула, як мене похвалив батько. А інші так дивилися... .."
Заздрість. Це була брехня. І здається найблища зрада. П'ять. Шість, років? Вони були малі, та чи це нормально?
"- Це безглуздо. Ще й вся в фарбі! Ти що, немогла бути охайна?!"
"- От нашо ти це робиш?" "- Позорисько" "- У **** краще"
Неприємно. Неприємно особливо коли ти дитина. Погляд з під лоба. Вони підлітки. Тільки одну за малюнки люблять. Очі. Вони повні ненависті - як на неї, так і до них.
Сад. Та дівчинка одна. Аркуш. Олівець. Листок чистий - недоторканий. Спроба перша. Друга. Третя. Четверта, п'ята! Жодної закінчиної роботи. Жодної помарки.
"Ті білі крила обірвали. Ще напочатку. З ранніх літ. Тепер літати вона не зможе. Лише давитись взором на птахів."
Я бачу все те саме. Абсолютно все, що було в мені. Це кудряве чадо. Бачу - колить. Це моя дитина, але її може спіткати те саме. Хочу обійнять, оборонить.
Хочу, аж прибити. Ні вона, не нагадує мене. Малюнки тільки краще. Брудно. Ні. Хочу вирвати оті дурні "мрійки". Вони нездійсняні, вигадані. Недостижимі. Забудь. Свого ти не здобудиш.
Це лецимірство в погляді. Не подурюй. Рву на частики, її роботи. "- В нас не буде, жодних фарб чи олівців. І не реви наче свиня. Сама винна." Хоча можливо, й я.
За, що мені ця недороба. Зріти, я її не можу! Вона бачить. Лиш мовчить. Знов до батька свого лине. Знайшла ким маніпулювати. Лютить, наче спеціально.
Ну так, він ще до вчителя віддасть.
Ця лицемірка при мні завжди тиха. Але зараз - немовчить. Різкий рух - вона сидить. Небоїться. З якого дива? Друге життя, чи впевненість гноїть?
Вона, ще не задоволена! Хоче вибір, чим займатись! Бачте волі надаєм! Хлопець, їй недовподоби. І роботи не даєм. Може, ще не так говорю? Чи підтримую не так. Ах ти маржинка, дволика. Ти. Невдячна!
Прямо зараз. Біля входу. Холодна. Вона завжди була така бліда? Синці, опіки, груба шкіра. "- Лілея? Ти мене чуєш?"
Вибач. Я зрозуміла. За рахунок таких лих.
бузина - використовують коли хочуть підкреслити, що якісь речі зовсім не в'яжуться між собою, безглузді. Також при опіках (відварюють в молоці, після чого загортають у марлю і прикладають до хворих місць)*
обценьками - ручне металеве знаряддя у вигляді з загнутими всередину і загостреними кінцями для витягування*
тіпати - дрижання, озноб (про хворобу, сильне нервове збудження)*
Бузок. Незабутки. - мовою квітів "невинне, перше кохання"*
маржинка - худоба*
Мій Telegram з аудіо озвучкою: https://t.me/Hummingbird88888
