Я був один. Напочатку. І схоже вкінці.
З того часу як з'явився. Як вперше побачив ліс. Вперше до когось доторкнувся. Доторкнувся спалюючи, від ніг до голови. Я не можу - інакше. Завдяки смерті іншого, живу - я. (Та не вони) Як би неприємно не було. Як би нестерпно. Як би гидко від самого себе.
Перші рази. Я намагатися відтягнути їх, надто сильно. Надто сильно. Без них я вмер би сам. Тому з часом, я відчув мабуть найжахливіше. Байдужість. Мені було все одно. Помре хтось, чи я. Цілком. Вже гидкість від того, що відбувалось. Від того, що я робив своїми руками. Я... Пройшла. Жодної зацікавленості людьми не як "їжою" чи ресурсом. Так чи інакше - поруч, я знаходитись не міг. Не залишилось би нічого від енергії людьської. Це було відомо з моїх ранніх літ.
Дивно. Моя "людяність" пройшла так швидко. Майже непомітно. Майже. Та на мою тугу. Пам'ятаю. Пам'ятаю кожен раз. Всі слова. Кожен крок. Кожне слово.
В якийсь момент, з'явилась заздрість. Така сильна. Хоч від чужого щастя сохни. Хотілося когось обійняти. З кимось говорити кожен день. Обмінюватись історіями. Хотів, щоб мене розуміли. Співчували. Не боялись. Цілували. Торкались волосся, як це роблять батьки чи закохані. Самому бути потрібним комусь. Настільки. Наскільки міг.
Я невпевнений в своїх почуттях. Вони повні. Повноцінні. Іноді хочеться все послати подалі. Спроба перша. П'ята. Сьома.
Чому? Чому, в мені не бачать таку ж особистість. Виявляється не тільки я. А й інші люди - брудні. Брудні по лікті. По серце. Й мозок. Якщо він звісно є.
Не тільки я, а і в мені бачать - ресурс. Не душу. Не почуття. Не мрії чи амбіції.
Спасінння. Біле. Чисте. Усмішка - ласкава, не дволика. Пряма. Прямоленійна до жуті та думок.
Олівець. Вугілля. Мрії. Перший раз мене хоч хтось. Побачив. Відчув. Зрозумів. Це наче, щось дивне. Дивне до кісток. Потрібне. Здається - не тільки мені. Цікавоті. Нових думок.
Відчуття. Знову. Тихі розмови. Тоді чому? Перше, що відчув побачивши це страх. Хотілось не нашкодити. Вберегти. Не зробити як завжди. Жодної шкоди. Наче відтануло все у камінні, десь в грудях. Ні... скоріше - в голові. .
Мені до кінців пальців неприємно. Гидко. Просто до, якогось шуму в голові. Завтра останній день. Я йому не розповіла. Не сказала жодного слова, щодо цього. Але він здається зрозумів. Зрозумів. Але проти мене не піде. Не піде, бо любить. Бо думає, я можу щось змінить.
