Штат Айова
Листопад
1975 рік
Ранок видався холодним, майже морозним. Небо було білим і в той ж час брудним, наче підлога у ванній кімнаті давно покинутого будинку, кахель вкритий товстим шаром пилу, колір на який не хочеться дивитись.
Всю дорогу до кладовища в автівці панувала тиши. Батько мовчав, брати мовчали, Еліс мовчала. Лицемірство, слабкість, огида до себе. Головне з того що кожного разу вона починала відчувати коли доводилося брати участь у цьому театральному дійстві.
Батько стояв перед пам'ятником дружині та бурмотів щось собі під ніс. Його діти могли лише здогадуватися що саме він промовляє. Їм не дозволялося підходити ближче ніж на десять метрів до поки він не наговориться. Що ж він там казав? Просив пробачення? Еліс у це б ні за що не повірила, Бен теж, вони вже були занадто дорослі для віри в чудеса, а ось Райан міг би, можливо він так і думав. Молодший син ще не встиг повністю розчаруватися в чоловікові якого називав Татом. Мабуть шістнадцять років це занадто малий термін для нього. Мабуть він занадто добрий, наївний. Еліс вперше відчула ненависть до Джека коли їй було десять, не швидкоплинну дитячу злість, а саме ненависть. Її відчувають до ворогів, до тих кому ладні вчипитися зубами в горлянку, розірвати її, вмитися тією кров'ю і посміхатися, посміхатися, посміхатися, а потім зірватися на істеричний сміх...
Еліс відчула як Бен штурхає її убік.
Батько кличе, вона знову замріялася.
- Еліс!
Скільки можна повторювати?!
- Пробач! - вибачилася, знову. Боляче стало, мрії пробуджують гідність, і починає боліти.
Вона підійшла, він взяв її за руку та боляче стиснув. Він був високим та міцним п'ятидесятирічним чоловіком, завдати трохе болю, для нього це дрібниця, він міг би зламати їй руку якби захотів, просто б стиснувши достатньо сильно. Боліло, але Еліс не подала виду.
- Коли я кличу ти маєш відповідати одразу. - він процідив це крізь зуби так наче був драконом і варто було йому розціпити щелепи, як нестримний потік вогню оберне її на попіл. Принаймні такі фантазії вона мала в дитинстві. Еліс завжди ненавиділа цю його звичку говорити крізь зуби. Жовті, прокурені зуби, якийсь час її нудило від одного їхнього вигляду.
