Ціле

3* Ластівка

Звук ціпка. Маленька фігурка ластівки. Одне крило причеплене до маленької троянди. Райдужка очей повернула погляд з неї на натовп. Дві людини. Білий та червоний одяг. Наче текуче чорне волосся, в одної з них. Гордовитий погляд, гідний заступник голови. Впевнений. Прямий. Кулон на моїй шиї відає легкою вагою. Тут ти можеш бути такою. Не такою як назовні.

***

"Ох як сміливо. Укласти угоду з Воронами. Вони там чим думають? Чи їх Лист не проінформував? Та чому ж за ці наслідки через час доведеться відповідати мені?"

Два вогники. Шлях що веде вперед. Лише вперед. Назад не було спрямовано жодного погляду. Різкі рухи. Гострий погляд спрямований на білу троянду. Яскраві блискітки. Сонячного світла не було. Полу тінь. Ще одна троянда - синя. Ще, та ще. Чорний одяг контрастно виглядав на білій шкірі.

- Та ну його до міжсвіття! Жодної користі. Поки в гієн свої якісь там перевороти краще подивилися б на сусідів. В алярмі були б. Лур був впевнений, що ти зможеш це правити! А ти навіть не хочеш розуміти до чого це може призвести!

- До чого призвести? До того, щоб змії або винищать нас, або ворони їх? Замислюйся більш глобально. Нам це не потрібно.

- Не потрібно. Ти з глузду з'їхав?! Вони допомогли нам коли минула доба хвостів! Коли ти ще навіть хресником не був.

- Ясно ти нічого в політиці не знаєшся... Не був. Це так. Але жертвувати своїми я не збираюсь. Свої мізки я не вправлю. А потім щодо цього ще шкодувати.

Примружений погляд дивився з крісла на Довгокігтя. Ця розмова його змушувала посміхатись. Хлопчисько яке не знало не минулих головних, ні устрою. Яке цим лише прикидалось, виказувало свої "важливі" плани та хотілки. 

- Знаєш?-"довго тягнучи слово, переклав келих зі столу в його руку. Фіолетовий ніготь трохи дряпнув ніжну шкіру біля вен."

- Ми не завжди можемо отримувати те що хочемо. Ми лиси. Ти не був би взагалі в Храмі, якби це було так. -"сильніше стиснувши його руку, вклавши туди золотий келих, він направив його в бік кінця балкончика. Нахилив його руку."

Розумієш... Я знаю яка це була б втрата для тебе. Для тебе одного. Все-таки то була цікава змійка. -"кулон на шиї наче запік. Ігноруй." 

- Але де твій дім? Як ти думаєш, ви могли б продовжувати? Чи може вона захотіла? Ти розумний хлопчик. Дім. Сім'я. Ти ж знаєш їх значення. Знаєш як їх важко знайти. Не загубити. Та чи вона захотіла проміняти все це на тебе? Статус, свої мрії? Звісно. Звісно, ні в якому разі, я не кажу як тобі робити. Та подумай. Ти хочеш відмовитись від усього, навіть коли через це може вмерти твоя родина. Твій народ. Закоханість це чудово. Та чи готовий ти побачити ціну яку збираєшся за неї заплатити? Хрускіт думок та ненависть до себе. Ще більше ніж отримаєш від інших, ти побачиш цього в ній. Коли сам боїшся.

Рука ще сильніше почала стискати чужу. Тепло її, перетворилося на пекучий вогонь, що поливає окропом. Вино почало виливатись. Неквапливо зафарбовувати білу троянду в червоногарячий колір. Колір не ягід з якого вино. Зелені очі наче стиснулись від цього. Погляд при будь-яких зусиллях просто не міг відвестись в інший бік.

- Їх люди збираються нищити нас... Уявляєш як шкода. Ти все що маєш можеш втратити... І це реально. А знаєш хто буде їх вести? А? Твоя невинна... Трагічно чи не так.

Рідина почала переливатись з першої пелюстки в іншу. Стікати, та виливатись далі.

- Вони підуть на нашу землю. І не буде більше нічого. Жодного спогаду чи сміху. Ми можемо це передбачити. Забезпечити це. Ми не стоятимемо осторонь чи допомагатимемо їм. Змусимо навіть не думати про подібне. Тільки не цього разу. Та й не факт що ворони все-таки підуть проти них. А от загострити свою зброю, ми можемо.

***

Тож ти все ще збираєшся піти проти?

Остання. Остання крапля впала на, бувало білосніжною. Відблиск золота з келиха відобразився на обличчі хижака.

Декілька фраз... Від однієї людини, змусили в червоний окропитись. Волю змінити. Вбудувати власну гіпотезу. Проростити. Та чи відомо їй, що коли кров згортається - стає чорною? Що коли таке зробиш, очі засліпить.

Алярм* - тривога, паніка, переполох.