Шляхи до серця

Розділ 8

Я народилася в хорошій родині. Достатньо хорошій, аби її ставили в приклад багатьом іншим. І невеликою проблемою був батько, який пішов з родини майже одразу після мого народження. Моя мати добре справлялася зі своїх обов'язками. І зовсім неважливо, що нам доводилося голодувати. Зрештою, оточуючих це не хвилювало.

Моя мама вступила до монастиря, аби отримати дозвіл на проживання і їжу там. Вона була досить набожною людиною й без того часто навідувалась до монастиря, аби помолитися за наше здоров'я та благополуччя. Тому її прийняли туди без проблем.

Я росла в монастирі, тож віра й традиції не оминули мене. Я ніколи не ставила це під сумнів і намагалась бути слухняною. Я допомагала жінкам із фізичною роботою у монастирі, молодшим дітям — із навчанням. Нас із мамою усі любили. І я навіть знайшла собі подругу. Вона була старшою за мене на чотири роки, але я зовсім не відчувала цієї різниці . Вона допомагала мені із предметами, які я не розуміла. Натомість я допомагала їй із прибиранням і пранням. Ми ділилися одна з одною історіями зі свого життя, разом виходили до міста на прогулянки. Вона була дуже гарною: я добре пам'ятаю її каштанове шовкове волосся, привітну усмішку та яскраві, закохані у світ, карі очі. Вона була доброю до оточуючих і ніколи не відмовляла в допомозі. Я була захоплена нею, її особистістю. Я хотіла бути поряд і підтримувати її, просто бути з нею.

Чи правильно було те, що я закохалася в дівчину, я не знала. Я ніколи не відчувала потягу до хлопців, навіть коли в школі всі вже розбивалися на пари. Якийсь однокласник у той період навіть освідчився мені в коханні, але я відмовила йому. Я не знаходила серед них нікого привабливим для себе. Нікого з хлопців. Натомість я вважала привабливими багатьох з дівчат.

Я зізналася мамі про свою закоханість. У нас ніколи не було секретів одна від одної, тож я чесно розповіла їй про все. Вона була спантеличена і попросила тримати мої почуття в таємниці. Молитися за свою грішну душу. Бог обов'язково мав пробачити мені мою помилку. Та чи пробачив? Чи взагалі я помилялася?

Я послухала маму й майже кожного вечора приходила до молитовної зали. Я вірила, що закохатися в дівчину було моїм гріхом і хотіла спокутувати його, позбутися своїх почуттів. Просто бути нормальною, слухняною дитиною Бога. Але я помилилася, довірившись йому. Я не могла позбутися своїх почуттів, а з плином часу навпаки стала закохуватися все більше. Я почала уникати свою єдину подругу, намагаючись забути її. Але коли мені, зрештою, не вдалося цього зробити, я здалася. Я освідчилася їй. Не просила, аби ці почуття були взаємні, хотіла лише роз'яснити все між нами. І я думала, що вона зрозуміла мене, проте... Вона розповіла про це іншим монахиням. І це вплинуло не тільки на їхнє ставлення до мене, а й до моєї мами. Вона намагалася вдавати, що все добре, але я чула всі ці образи в її бік. Я не могла боротися із суспільством монастиря, тож одного дня просто зібрала речі й пішла. Я залишила записку своїй мамі, аби вона не хвилювалась. Я не наважилася поговорити з нею...