Це був звичайний вечір. Я лежала в телефоні і листувалася зі своїми подругами. І тут одна з них запропонувала мені поговорити з її гарним другом... І я погодилась.
*📞*
Назар:
— Привіт , дівчатка!
Катя:
— Привіт , хлопчику...
Маша:
— Привітулі , Назарій.
Віка:
—Привіт... А що це за мужик?!
Назар:
— Ого , я не думав , що я такий дорослий...
Катя:
— По голосу тобі п'ятнадцять...
Маша:
— Трохи не вгадала... Йому шістнадцять. Як і тобі , Катюшка)
Назар:
— Ну ти і всезнайко , Маша!
Маша:
— Даа , я така)
Віка:
— Чуєте , нам з Машою потрібно вже йти. Так , Марічко?
Маша:
— Чого це?!... А , ой... Таак. Ну ми вже підемо спати... На добраніч.
Катя:
— От , ви суки!
Назар:
— На добраніч. Ну , що , Катюша , тоді ми залишаємося вдвох?
Катя:
— Ну тоді я теж , напевно , піду...
Назар:
— Ні , не підеш!
Катя:
— Чому це цікаво?
Назар:
— Тому що я хочу з тобою поговорити , красуню...
Катя:
— Навіть так? А якщо я не хочу?
Назар:
— Захочеш)))
*Через 3 години*
Катя:
— Назар , вже 4 ранку! Я й не помітила як час пролетів! З тобою так цікаво говорити)❤️🫶🤗
Назар:
— Ага , я теж не помітив... Ти ... неперевершена жінка...
Катя:
— Жінка? Хах , я не знала , що я така стара... І це враховуючи те , що ми однолітки... Ех(...
Назар:
— Ты ображаєшся?(
Катя:
— Ні , я сплю.
Назар:
— Блін... ладно. Завтра спишемось?
Катя:
— Побачимо. Якщо буде вільна хвилинка , то так)
Назар:
— А чому хвилинки може не бути?
Катя:
— Бо завтра я збираю речі в коледж. А післязавтра відправляюсь в дорогу...
Назар:
— Ти засмучена?
Катя:
— Та ні. Нове місце , нові люди , нові можливості) Просто... мої подруги... Я так не хочу їх залишати(
Назар:
— Ти з ними ще зустрінетшся) Це я тобі гарантую)
Катя:
— Вірю на слово , хах. Ладно , мені справді вже пора(
Назар:
— Хах , добре , красуню , бувай💋
Катя:
— Бувай 💋
***
— Маам! Я все!
— Точно все на місці?!
— Так!
— Тоді йди спати!
—...
— Катя! Катя! - мама піднялася з ліжка і направилась в мою кімнату , але мене вже там не було - От зараза мала , знову до дівчат улизнула. Безвідповідальна!
*📞*
Катя:
— Ало , дівчат , я вже на вулиці. Можете виходити.
Маша:
— Катюш , тут таке діло...
Віка:
Короче , ми сьогодні ну ніяяяк не зможемо , сорян(
Катя:
— Да в сенсі? Ви знущаєтесь наді мною?!
Віка:
— Ну якщо трошки)
Маша:
— Йди ліпше на луг квітів збери)
Віка:
— Ага , і мамі в радість) Бо якщо я не помиляюсь , то ти знову злиняла без дозволу?
Катя:
— Так , я ж вже не дитина.
Маша/Віка:
— Ну да... Ладно , пока!
*📞*
— По... Бля , і договорити нрвстигла... Ну добре дівчатка... Я ще вам це пригадаю)
*На лузі*
—Серед нас стільки всього прекрасного. А люди навіть не помічають цього... Цікаво... щоб сказав Назар?
— Ззаду хтось підійшов , і теплими руками провів по моїм плечам - Назар сказав би , що він готовий слухати твої роздуми безупину)
— Ааааа! - я різко вдарила кулаком того , хто стояв за мною - але обернувшись , я про це пошкодувала...- Назар?!
— Ай! Красуню , ти чого? Не впізнала?
— Виибач , я... я... Ти сам винен! Нічого до дівчини серед глухого поля підкрадатись!
— Оу... Ну це ж мав бути сюрприз(
— Ну , ладно... Може я погарячкувала(
— Може - він з опаскою підійшов до мене і поцілувавши в чоло , обняв...
— Я б простояла з тобою так все життя , пролісок)
— Хах , пролісок?
— Як моя улюблена квітка) Ти ж не проти якщо я буду тебе так називати?
— Ні)
