"Пекло" у венах

Глава 3

Pov: Неса

Ми із Ньютом відправилась до хижини
-Албі вирішив,що тобі буде краще спати в будиночку із дверима,аніж у купі хлопців на гамаках та лише дахом над головою.
- Усі сплять на гамаках?
-Ні,це не стосується бігунів,самого Албі і ще декотрих хлопчаків.
-А ти де спиш?
-Із декількома садівниками у хижині.- Хлопець ввічливо відчинив двері та впустив мене першою,тоді зайшов за мною та зачинив двері.- тут ти спатимеш,завтра о 6 зайду по тебе. Будемо шукати тобі роботу.
-О 6? Чому так рано?
- Сонце встає швидше,але так як це твій перший день ,то до тебе ставляться поблажливо.
-Де я зможу знайти Албі?- я поцікавилась, оскільки у мене до нього було багато запитань.
-Прямо зараз? Він не любить коли його турбують так пізно.
-А вранці?
-Так звісно,але вранці його чорта з два знайдеш.
-Гаразд, та я все ж спробую завтра. - Я вже не збиралась його чимось займати,але він заговорив.
-Я тебе дещо попрошу...
-І що ж?
-Не думай на разунок лабіринту і не уявляй себе в ролі бігуна. Я знаю,що зараз тебе це непокоїть,але поки нічого про нього не знаєш,не раджу суватись туди,та і впринципі не раджу іти туди коли- небудь.Ти розумна дівчинка,обов'язково знайдеш щось,що тобі сподобається...
Я вже було хотіла запитати його більше, але він бовкнув:А зараз спи.
-Ну Ньют,тепер я хочу про це поговорити.
-Поговоримо іншим разом. Я бачив як ти хиталася,коли ми йшли сюди. Настоянка почала на тебе діяти,хоч це і не надто помітно,але сам факт,що твій мозок як у тумані не є дуже втішним. Тому проспись,щоб голова вранці не боліла.
Він вийшов зачинивши за собою двері.
Тільки но я лягла почала відчувати легке запаморочення,проте заплющивши очі відчувала себе як на американських гірках. Заснути було трохи проблематично, до мого горла підходила тошнота,але з часом я все ж побачила сон...

Я прокинулась уся в поту зірвавшись з ліжка. Мені снився Галлі,проте іще здається дитиною,я бачила нас обох,ми ішли кудись з купою дітей,а тоді його потягли кудись за руку... Тоді просто все як в тумані. Я пам'ятаю цей сон так,ніби перемикала картинки. Далі пригадую якесь дивне місце,воно було чимось схоже на лабораторію,але там було щочь дивне... Не знаю що саме,але воно мене бентежило.
Маячня-перше що я подомула про цей клятий сон.
Я завжди пам'ятаю що мені снилось і це ніколи не давало мені спокою,адже я осмислюю свої сни,часто шукаю в цьому зв'язок із реальними подіями. Чорт,про що я тільки думаю... я ж не знаю як це зазвичай,точніше не пам'ятаю,як це було до того як я потрапила сюди,але складалось враження,що я роблю так завжди.
Я ще дуже добре пам'ятаю силует хлопця, брюнета,він завжди сидів поряд у тій лабораторії,тільки обличчя його не пам'ятаю.
Я вирішила що пора припиняти ці божевільні роздуми. На годиннику було близько половини 6,я вирішила знайти Албі і можливо поговорити із нии про це. Хоча можливо це все ж моя уява і не слід про це думати, як про серйозні речі. Взагалі у моїх планах було розпитати його про лабіринт і бігунів.
Я вийшла із хижини та помітила,що Бен та Мінхо саме стояли перед лабіринтом. Я спостепігала за ними. Вони просто дивились на стіни лабіринту,та через хвилину він відчинився і вони забігли всередину. Неподалік я помітила сад,а біля нього будиночок,поряд із яким стояв Ньют. Він теж спостерігав за тим,як бігуни зайшли всередину. Постоявши ще трохи він повернувся назад у хижину та зачинив за собою двері.
А я відправилась до Албі,а точніше на  його пошуки.
Я обійшла вже половину глейду,а тоді побачила його на горі. Не в прямому сенсі на горі,а на якійсь штукенції,побудованій із дерева та палиць,вона була досить високо,а Албі був на самому верху та споглядав кудись у небо. Я вирішила піднятись до нього.
-Албі...
-Уже не спиш?-промовив він, продовжуючи дивитись на небо.
-Мг... Я тут хотіла з тобою поговорити, якщо ти не проти
-Гаразд. І що ж тебе хвилює?
-Лабіринт.
Він різко повернувся в мій бік та заглянув прямо у вічі.
-І що ж це він тебе так хвилює?
-Він змінюється. Чому?
-Тому що завдяки рухам цих клятих плит, змінюється його вміст і ми не можемо знайти вихід. Ті придурки які це все вигадали, так і хочуть. Їм не потрібно,щоб ми вибрались звідси. - він говорив спокійно та досить стримано.
-Як ти думаєш,для чого ми тут?
-Що ти маєш на увазі?
-Усе відбувається з тієї чи іншої причини,тоді з якої причини ми тут?
-Не знаю. Я вже думав про це ,але не знаю. Але я хочу вибратись звідси і вбити тих, хто засунув нас у цю діру. - остання фраза прозвучала трохи агресивніше, аніж попередня.
-А чи може тут ще хтось стати бігуном? В плані, ще хтось, окрім Бена та Мінхо. Чому немає інших бігунів?
-Тому що немає більше жодного придурка, який хоче зайти туди. Ми всі остерігаємось цього місця. А чому ти питаєш?
-Просто цікавлюсь,адже нас тут стільки... Кожен зайнятий свєю роботою,але на кожну працю виділено тьму-тьмущу глейдерів,а в лабіринт їх бігає всього двоє.
-Та чого ти причепилась до цього лабіринту?
-Мені просто цікаво...
-Що там усередині?Це ти хотіла сказати? - він підійшов до мене ближче,хмурячи брови. - Ти ж не просто так говориш про цей лабіринт. Я бачив,як ти дивилась на хлопців, коли двері лабіринту розсунулись, я бачив тебе і твій погляд. І він мені не сподобався- це він процідив крізь зуби.
-Мені просто цікаво,я ж не прошу розповісти про щось заборонене.
-Хто його зна... Слухай,якщо це єдине про що ти хотіла поговорти,то нам доведеться завершити розмову.
-Ні це не все...
Він знову повернувся в інший бік,дивлячись уже вниз,як усі працюють.
-Чи було у тебе таке,що тобі снились глейдери,але не тут, не теперішні вони, іще зовсім діти?
-Ні,а ти запитуєш,бо тобі хтось снився?
-Так,я просто не знаю,можливо це все ж просто сон,плід моєї багатої уяви,але це було настільки реально... - я підійшла ближче до нього і сперлась на поручні та нахилила голову трохи назад та ніжилася під теплим  сонцем та вітром,який розвівав мені волосся.
-Не знаю що і думати.Але навряд це просто сон. Усе не буває просто так, можливо ти просто згадуєш щось,але чому саме хтось із хлопців... Кого ти бачила?
-Галлі...
-Я помітив вашу схожість,не в плані зовнішності,швидше характеру,якщо так,до слова. Взагалі не знаю... мені потрібно це все осмислити. Дай трохи часу і я висуну одну із своїх гіпотез.
-Гаразд,але нехай ця розмова залишиться між нами.
-Як скажеш. Спускайся мабуть,там десь уже твій опікун вичікує на твою присутність.
-Опікун?- я зрозуміла що це жарт,чи ні?
-Ньют. Він цілком і повністю відповідає за тебе,тому будь слухняною,щоб не принести йому проблем.
-Он як... нехай.
Я спустилась на низ. Поряд саду знову я помітила блискуче світле волосся Ньюта.
Поряд нього пройшов Галлі та штовхнув його плечем,а Ньют тільки обернувся в його бік і більше нічого.
-Вже прокинулась? А казала,що о 6 -це рано.
-Так,мабуть мені не важко вставати зранку. Що це із Галлі?
-М?
-Він же ж навмисне тебе штовхнув, чи не так?
- Без поняття. - Він знав,але не хотів казати. Я знаю Ньюта лише день,але вже розрізняю його брехню,обманщик із нього справді жахливий. - Ходімо,сьогодні попорпаєшся в саду.
Я пішла за ним до виноградника.
-Ось,набери води. - Він простягнув мені маленьке відерце з водою
-Ось цим-от ти збираєшся полити виноград?
-Ні,ось цим-от я збираюсь розвести добрива для інших рослин.Іди давай.
Я взяла відерце та пішла до річки.
***
Я працювала увесь день,не покладаючи рук, робила усе,що казав Ньют. Приносила , відносила, полола,копала, тільки б його недовольне личеко не призирало мене.
-Ти непогано попрацювала сьогодні.
-Так,але ця робота не для мене.
-Чому б і ні? Будівельником тобі не стати.
-Мене це не сильно цікавить.
-О, а що ж тебе цікавить?
До нас прибіг Чак- ви не бачили лікарів?
-Ні,а що трапилось? - спантеличено запитав Ньют.
-Бен поранився,а лікарів немає. Ніде не можу їх знайти.
-Можливо я спробую якось допомогти
-А ти вмієш?
-Не знаю...
-Ходімо. - Чак повів мене до хижини лікарів, де вже сидів Бен із глибокою раною в долоні.
-Що трапилось?
-Нічого серйозного,я вивихнув ступню і упав на руку.- пробелькотів хлопець.
-Добряче впав. - я підійшла до нього ближче.-Дай но... - я оглянула його руку. - І справді нічого серйозного,але ти сильно розсік руку.
Я протерла його рану ззовні,щоб відмити від крові і краще побачити наскільки глибоко він порізався. Тоді дістала перекис, який знайшла в тумбочці. Мабуть вона тут завдяки тим придуркам,які прислали це все ліфтом.
-зараз трохи пощипуватиме. - Я вирішила не "протирти" рану, а промити її.
Тоді рана зашипіла. Опісля,через кілька хвилин,я приклала малий клаптик марлевої тканини до рани та зверху обмотала це бинтом. На котрий чорт я це зробила? Хто зна. Чи це правильно? Я теж не впевнена,але так, туди не потрапить інфекція і рана не загноїться.
-Не носи це вічно,завтра потрібно бути перемотати знову,щоб не запарювалось. - не знаю,як це б мало звучати в плані медичної терсінології,але я гадаю вони вловили суть.
-От ти і знайшла собі роботу. - це знову був Ньют. Кожна розмова із ним відбувалась таким чином, що він завжди підходив ззаду, та починав говорити.
Мінхо:А ти рвалась не туди куди потірбно- я зрозуміла на що він натякає...
Бен:Дякую.-він сказав це,легко погладивши моє плече та вийшов на вулицю.
А всі в той час витріщились на мене.
-Ідіть займіться чимось,не дивіться так на мене.- я повернулась до них спиною, обома руками спершись на стіл і намагалась зрозуміти що зробила щойно. Це була дрібниця,але я відчула себе гордо.
-Ти справді добре впоралась. - І от знову голос Ньюта. Він обійшов мене ззаду та став навпроти,коли нікого вже не було. - Як ти знала,що робити?
-А що тут такого. Я провела звичайну дезінфекцію рани,запобігла її гноїнню, а тепер головне,щоб він не заніс інфекцію.
-Я і цього не знаю. Нехай тобі це здається елементарним,але це мабуть через те,що ти цим займалась в житті,але для нас - це щось дивовижне.
Тоді я почула грюкіт.
-Що ж принцесо,ти тут уже лікарем стала? - він сказав це не із надто вже  "позитивним" настроєм.
Слідом за Галлі зайшов лікар.
-А ти де був?- проговорив до нього Галлі
-Я був у Фрая.
-А те,що Бену потрібна була допомога тебе не хвилює.
-Мені ж не вічно тут стирчати. Мало хто сюди приходить,досить рідко,в основному це різники і я не буду тут запиратись та чекати на те,щоб всі голосили,що їм потрібна моя допомога.
-А ти що собі думала?- цього разу Галлі повернувся до мене.- якщо ти зробила щось не так...
-Що я могла зробити не так я ж...
-Це безвідповідально,те що ти взялась за те,що тобі не положено.
Ньют:А можливо це те,що вона тут і робитиме.
Галлі:Що? Знову захищаєш її!
Ньют:До різників чи будівельників немає  навіть сенсу їй давати цю роботу, а в садівництві... це теж не її,вона не витривала. Не дурненька дівчинка і вирішила цю проблему.
Що означало,що Галлі сказав "знову"? Тепер мене це цікавило.
Ньют:Вона справді нічого не зробила,а ти прискіпуєшся.
Галлі:Вона новенька,ходить куди хоче, робить що хоче,каже,що хоче. І їй ніхто не перечить,а ти ж навпаки підтримуєш її у всьому.
Ньют:Наскільки я пам'ятаю,вчора,ти теж дозволяв їй багато чого.
Галлі:Я всього дав їй випити,не було ніяких люб'язносей чи чогось такого. Вона надто нагла,а ти все їй дозволяєш.
-Досить! Чого заладили?
Галлі:І вона знову встрягає в розмову...
-Так,тому що ця розмова стосується мене. І я не хочу слухати цих суперечок. - Я вилетіла із хижини і побігла в бік лісу.
Там я трохи заспокоїлась. Я знала,що встрягати в розмови в подальшому не треба,а що хвилює мене - не хвилює нікого. Та і що такого я робила,що Галлі не сподобалось. Він так наїхав на Ньюта... Він не дозволяв мені чогось особливого. Так, протягом дня він старався не сильно мене навантажувати, не перечив тому, що я пішла робити те, що мені здалось за правильне.  Можливо він мав мене зупинити, але чомусь не зробив цього... так, це трохи безрозсудно,але все ж... Що Галлі мав на увазі,коли сказав "знову її захищаєш"? Невже він ходить за все відчитуватись Албі та захищає мої дії? Але я правда зовсім нічого не зробила.
***
Я просиділа в лісі близько 30 хвилин,на вулиці потемніло,тому я вирішила повернутись назад.
Поряд із будиночком сидів Ньют- ну нарешті. Де ти була?
-Я ходила прогулятись.
-Албі утвердив тебе на роль лікаря.
-Що? Ти серозно?
-Так. Я обговорив із ним сьогоднішню ситуацію і... він погодився.
-Дякую,ти пайкращий Ньюті... -Я посміхнулась до нього у всі свої 32. Не знаю чи зраділа я тому,що хотіла цього, чи тому,що просто за мене заступився Ньют
-Але паралельно ти все ж допомагатимеш мені в саду. Все ж у лікаря роботи справді малувато,а байжикувати тут немає коли. - Він неж посміхнувся мені та повернув голову в інший бік задивляючись у невідомість...