Ціле

4* Знайомі

- Ох які афоризми лунають! Що-ш ти забула тут Манюнь? "Тихо лунав голос.

Точніше новий голос. Дзвінкий та задористий. 

***

 Так, що ти тут забула! Ну серйозно. Яким чином!

- Спокійно. Чого ти так злишся? Я сама не знаю!

- Не знає вона! Яким чином тебе закинуло в Храм, питаю. Ти хоч розумієш в який час ти сюди прийшла. Що там в тебе такого трапилося?

- Нічого! Андрій досить на мене свою агресію виливати! До того ти теж тут. І що це за місце?

Пам. Щось впало. Простий звук, але коли маєш сильні емоції - може налякати чи змусити замовкнути.

- Ти на території лисів. І послухай мене уважно, називай мене - Рей. "- майже шиплячи"

- Ого, а можна свої відносини не тут роз'ясняти? Я тут відпочити прийшов. Ем, Рей, тобі лист. А ти манюню кажи.

***

Простора кімната. Легка димка йшла від одного хлопця. Дівчина з кучерявим волоссям стояла біля імпровізованого дзеркала. Аромат ромашки, троянди та м'яти розпливався не тільки по кімнаті, а й в легені. Не диво що такі пахощі використовують для заспокоєння та підвищення розслабленості.

Ніжно та не поспішаючи заговорила. Квіточка з волосся трохи злетіла, з потрібного місця додаючи незграбності.

- Не кричи на мене. Добренько?

- Кхм. Він мені друг... До речі виходить мені вже дали кличку. Орися ж, так? А вас?

- А? Так дали. Хах, ти подиви! Новенька, а вже така спокійна. Мене звати Філател. Того пса - Рей. Хоча видно, що ви вже знайомі. -" Жакет з марками, значками та дрібними дзвіночками трохи задзенчав. Комунікабельний тип. Це був власник того задьористого голосу. Увагу звернула тільки зараз. Молодий парубок з довгим білим волоссям повернув голову в бік Рея."

- Я міг сам, представитись. Знає. І тебе це не стосується. Дай но сюди руку.

Вже названий потягнувся до Рисеної руки. В її - магічним чином опинилася баночка з маззю.

***

Звуки музики майже зникли при потраплянні в цю кімнату. Як на диво, після падіння Мідь впихнув мені лист паперу в кишеню. Я вже не була здивована, а прибувала в нелегкому шоці. Що вибішувало так це реакція оточення. Спочатку по "фифтіти" в обличчя, кинути, а тепер удавати наче нічого не відбулося. Наче не хвилює хто, звідки. Таке тут норма, чи як?! Треба обов'язково переглянути записку. Вся інформація за останні декілька годин збивала з адекватних думок, залишаючи три. Де я? Хто ці люди? Та на кінець - Тут є що їсти? Можливо тільки "Що їсти", але це не точно. На всі сто відсотків можу запевнити, мене зачарував коридор довгою ходьбою. Та чому ж я не можу орієнтуватися в часі!

Бісить. Можливо навіть лякає. Де я?... Де я? Чому я? Що це за місце? Це сон? Реалістична мрія чи витвір мозку?

Хоч назад я і не хочу, та відчуття що мій організм нараз в перший кращий момент може підірватися з місця. Почати бігти. Тікати. Тікати від усього. Це відчуття повсюди. З самого початку. Хоч сонливість відступає, підходить відчуття волі? Можливо. Та то є не зовсім воля.

Ніхто. Ніхто нічого не пояснює. Це точно люди? Чи є важливість розмовляти з міражем, що ось ось зникне? Так це не пояснює навіть Андрій!

Андрій... Чого так зреагував? Чого він тут? Нове ім'я?

Ноги трохи саднило. Димка. Дуже приємний аромат пахощів. Паличка з якої вини йдуть. Хочу собі такі додому. 

***

Двоє дівчат йшли вузьким пішником. Легка розмова та майже повноцінна тиша. За час проведений разом, вони не завівали розмови минулого. Ні справжнє ім'я, ні міста. Чомусь було відчуття правильності відсутності цього питання. Але треба буде обов'язково його задати. Та на цю хвилину вони йшли в не відомому напрямку для Ян.

В другої дівчини волосся було заплетене в ріжки. З них на тонких стрічках висіли зірки.

Філателліст * - людина що колекціонує марки. Ім'я Філател* пішло від нього.

Пішник* - стежка, тропа, дорога.

Ян*- Ім'я Ян вважається похідною від іншого чоловічого імені — Іван. Однак воно вже давно вживається як самостійна іменоформа. У перекладі з давньоєврейської означає "бог милостивий". Може означати одну з основних категорій китайської філософії, насамперед даосизму. Дослівно – «темне» й «світле». Або ластівка.