Шляхи до серця

Розділ 16

Запрошення Олександри було неочікуваним. Сейліна планувала провести свій перший вихідний у спокої та підготовці до вечірки з нагоди дня народження Єлизавети Терен. Вона отримала запрошення через пару днів після зустрічі із жінкою. Разом із запрошенням Поліщук надійшла посилка із сукнею та листівкою, в якій Єлизавета дякувала за небайдужість до її викрадення й просила дівчину обрати саме цю сукню для вечірки.

Терен здавалася досить милою персоною, але життя навчило Сейліну не довіряти багатіям. Поліщук досі не була впевнена, чи хоче вона піти на ту вечірку. З одного боку, їй здавалося дивним таке неочікуване запрошення, та ще й із сукнею, а з іншого — хіба людина не може бути просто вдячною?

Зрештою вирішити це питання Сейліна захотіла з Олександрою, за запрошенням якої вона прийшла в один із найдорожчих готелей Києва. Вона навіть кілька разів перепитала жінку, чи правильну адресу та надіслала, але Косач запевнила її, що саме туди дівчина мала прийти.

Олександра стояла неподалік від головних воріт, чекаючи на Сейліну, і увесь час перевіряла щось у телефоні. Поліщук, помітивши її, підійшла, і тільки тоді жінка звернула на неї увагу.

— Привітик, — радісно усміхнулася Поліщук. — Давно не бачились.

— Привіт, дійсно давно, — Косач легко усміхнулася у відповідь. — Вибач, що так неочікувано тебе покликала, я сама тільки вчора отримала запрошення.

Олександра простягнула дівчині запрошення на закритий захід присвячений китайській культурі, який проходив якраз у цьому готелі. Очі Поліщук ледве не вилізли на лоба.

— Сашо, це твій останній день в житті, бо ти продала усі свої органи? Чи може ти когось вбила на замовлення? Обіцяю, я тебе не здам.

— Заспокойся, Сейліно. Мені їх подарували. Одна...знайома. У неї не було часу, аби відвідати цей захід.

Сейліна уважно роздивилась запрошення.

— Ти впевнена, що вони справжні? Ти точно довіряєш цій своїй знайомій? Вона явно не у своєму розумі, якщо віддає комусь такий скарб.

— Запрошення справжні, я вже говорила із охороною. На нас чекають всередині. Ходімо.

— Мені б таких знайомих... — пробубоніла собі під ніс Поліщук й пішла слідом за жінкою.