Лелеки

Глава 1

І летять лелеки в небо синіє, де чекають на них батьки.

І бачать ціх лелек на полі бою , кружляють.

"чого ж вони літають тут так спокійно, не жахаючись.."

" бо на ненці своїй , боятися нічого, все своє рідне."

"а чому ж їх так багато, і всі вони такі різні.."

"бо це українські родини, які приходять лише в вигляді лелек. Шукають свій будинок , але його вже й немає зовсім."

Кружляли лелеки на полі, над кістками та напіврозкладених дітей та дорослих.

В їх очах стільки болю,що кров біжить по тілу швидше та витікає з ран.

-Добрий день, ви Стефан Вишненко?

Я відірвався від свого блокнота, коли три велетенскі чоловіки стояли біля мене в комуфляжі.

-Так, це я,а що сталося?

-та зовсім нічого.

Один з самих балакучих підтримував зі мною доволі таки не зрозумілу бесіду , посміхаючись дуже підозрілою посмішкою.

-вибачте, я трішки зайнятий, якщо вам щось треба дізнатися , то будт ласка кажіть, я уважно вас слухаю.

- Справа в тому , що вам вже 21 рік, університет ви закічили, призивний вік.

-Ага.. Я зрозумів вас, одну секундочку.

Я спокійно встав та взяв блокнот в руки.

-От би всі так спокійно йшли.

" наївний.." подумав я, та швидко побіг на вулицю. Мужики не одразу зрозуміли що їх розвели як лохів, та через 3 секнди вони побігли за мною. Якщо честно, я не дуже хотів йти на фронт, тому що були плани на життя. Та й для нашої армії я не дуже хороший , зір поганий, фізична форма в мене погана, ніколи не служив, вбивав тільки комаря , який сосав мою кровушку.

-Стій гад! Ми все одно знайдемо тебе!

Я біг як можна швидче, перестрибуючи паркани та клумби гострих одесських троянд, вони так солодко пахли, що я трішки пригальмував щоб хоч трішки насолодитися цим запахом, але нічого окрім почутого мною запаху хорошого мені не принесло. Чоловік налетів на мене та схопив міцними грубими руками.

-ну все. Добігався ти юначе.

- Я поганий у службі, від мене користі як від кімнатної рослини!

-Хе, розберемося.

Він повів мене в чорний бусик, ще його називають порталом, бо потім зникають люди. Як би я їх не вмовляв мене відпустити , їм було байдуже, та через пів години я вже просто прийняв це, як за кінець.

-невже замовчав?

-Мг..

-Ну і чого ти злий такий? Розумієш, ти станеш героєм для своїх знайомих, можливо колишніх товаришів.

-Мг, а нічого що героїв присвоєють посмертно?!

-ну, а тут вже як вийде, проте , тебе не забудуть, і ти завжди будеш в наших сердцях.

Я нічого не відповів на це, тому що ніякого сенсу я не бачив у цьому діалогу.

-Я доречі читав твої твори, доволі реалістично. Але не вистачає емоцій, особливо в творі про Маджахеда, царство йому небесне. А на фронті, коли ти все це переживеш, то в тебе вже вийде набагато краще, тому що зрозумієш ці емоції.

-Добре, але все одно, я ж навіть не служив... чим я допоможу?

-Ну це вже дивлячись що ти на навчаннях покажеш, і там вже скажуть хто ти.

-А куди ми їдемо?

-У військомат.

-А потім?

-до тебе , збирати твою сумку з речами, та потім на медкоміссії, перевірки ,і потім на навчання.

-Господи прости..

-не сци...

- А що у військкоматі?

- там дядя , який буде дивитись тебе та твою мед картку.

-не треба зі мною розмовляти як з малим хлопчиком.