Чи достатньо нам буде приходу цієї весни?
Бо ми ж із тобою так ревно кохаємо весни,
коли вже і хмари й вітри набираються сил,
коли у лісах ми вже чуєм пташині протести.
Протести про вибухи квітів і зелень трави,
і сонце яскраве, що мертво зависло в зеніті.
Птахи ж тільки звикли, що снігу густі килими
накрили весь світ і все що було в цьому світі.
І от вже весна... І людям потрібен їх спів.
Вони вже втомились співати. Та будьмо відверті —
без їхнього співу ніколи б тебе не зустрів,
бо ми ж із тобою кохаємо весни — до смерті!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце в зеніті (вірші)
PoesíaСпроба осягнення та висловлення того, що залишається непомітним у звичайному житті.
