Провокація

14 Частина

Схрестивши горизонтально на грудях руки, він стояв при вході дверей, поглядаючи на наступні дії, з її сторони. Рука потягнулася до телефону, щоб сфотографувати тей клаптик бумаги, та зробити цього Чон вже не дозволив простивши горло, тим самим попередивши що вона в цьому кабінеті не одна. На що вона відразу зреагувала, перевернувши телефон екраном до себе, розуміючи що вона застукана на гарячому. Не поспішаючи Хонджа відвернулася від робочого стола, обличчям до Чона, який непохитно стояв у вхідних дверях, уважно споглядаючи кожен її рух. Напруга зростала між їхнім мовчанням одне до одного, але викрутитися було зараз саме основне, за одне і заповнити цю напружену тишу.

- Кхм.. я тут принесла звіт за сьогодні.
Перервавши глуху тишу, мовила вона вказуючи на документи в руках. На що Чонгук лише відповів:

- Гаразд.

Його таке коротке гаразд, ще більше напружило дівчину, розуміючи, що щось не так, та наважитись запитати те що їй так кортить дізнатися, вона не наважилась.

- ... Робочий день закіньчится, тож, я піду. - Повідомила вона, на що Чон підняв очі з паперів на дівчину і відповів: - Добре. - Почувши що бос згоден, вона не стала перепитували чи це їй почулося, лише швидким кроком вона направилась до дверей, та як тільки вона переступила поріг, голос боса її зупинив.

- Зажди. - Пройшлося по вушним перетинкам, хоча було вже очікувано що не так вже й просто, відкрутитися від Чон Чонгука. Закотивши очі, все ж вона повернулася до нього розглядаючи його обличчя, у знаку запитання. Та як завжди, в цих темно бурштинових очах, важко було щось зрозуміти, чи дізнатись.

- Що? - Запитала вона, важко видихаючи

- Сьогодні о 22:00 щоб була в мене.

- З якого приводу?

- Тому що, я так хочу.

- Я не прийду. У мене на сьогодні справи. - Відповіла дівчина, на що Чонгук злісно звів брови.

- Я не запитував чи прийдеш ти чи ні, це наказ.

- І що мені з того? ми не живемо у древніх віках, щоб накази виконувати! - Від різкої відповіді дівчини, Чонгук ще сильніше звів брови відповівши:

- Що ж, тоді я стану твоїм, древнім віком. То ж не змушуй мене йти на крайні міри.

Нічого не відповівши, вона подумки пробіглась по його словам, вважаючи повним безглуздям. Лише злісно глянувши у його вічі, вона покинула стіни кабінету, зачинивши за собою гучно двері, вона вільно видихнула й сказала: