Без шрамів не буває щастя

додат. матеріали. Останній дзвоник.

Кінець 10 класу. Свято останнього дзвоника.

Свято останнього дзвоника. День, коли Мар'ян нарешті зможе відчути себе вільним. День, коли він нарешті зустріне свого друга, з яким познайомився в інтернеті і який його забере. Він був впевнений, що Ян його забере. За півроку спілкування з хлопцем він став йому таким рідним. Здавалося, Мар'ян навіть закохався.

Найважчі декілька годин лінійки були позаду. На щастя, клас Мар'яна стояв під деревами. В цей день була дуже спекотна погода і на сонці стояти було просто неможливо.

Коли до школи почали заходити батьки, щоб обговорити костюми на 11 клас, їх колір, додаткові заняття з вчителями, оскільки вже час готуватися до ЗНО, Мар'ян скористався моментом і замість школи, пішов на стояку, де нещодавно зупинився Ян. Він був дуже радий зустріти друга, але часу на обійми не було. Хлопець сів до машини і вони відразу поїхали, поки їх не помітили. Ян жив у Львові, їхати всього шість годин.

Першу годину хлопці їхали мовчки, в машині була напружена атмосфера. Мар'ян, як і Ян, боявся, що батько молодшого почне переслідувати їх. На диво, цього не сталося. Батько навіть не телефонував. Спочатку Мар'ян зрадів цьому, та ще через три години це здалося дивним. Батько інколи навіть з будинку вийти не дозволяв і помічав навіть п'ятихвилинну відсутність, а зараз майже половина дня пройшла...

- Ти в нормі?- питав Ян, коли вони вже в'їхали до його рідного міста.- Ти сам не свій зараз.

- Просто.. батько мовчить. Він мав зараз телефонувати, погрожувати, шукати, але нічого з цього не відбувається.

- Може йому просто набридло? У нього ж є ще молодший син. Ти сам казав, що не потрібен батькам.

- Не знаю,- Мар'ян спостерігав за дорогою.- Сподіваюсь на це. Але все одно трохи страшно.

- Не хвилюйся, все добре буде.

Але нічого не було добре. Біля будинку хлопців вже чекала поліція. Ян не хотів віддавати їм хлопця, та що він міг зробити проти восьми людей? Як завжди, зв'язки батька перемагають. Ось чому він не телефонував сину. Хотів дати йому надію на спасіння, а вдома Мар'ян дізнається що таке "по-справжньому злий батько".

Всю дорогу додому Мар'ян мовчав. Хоча один з працівників був йому знайомий, оскільки часто приходив у гості, і намагався розговорити хлопця та Мар'ян ігнорував його. Усю дорогу він дивився у вікно.

Вже була ніч, коли Мар'яна віддали батьку. Чоловік подякував знайомим, що повернули сина додому і відвів його до будинку. Він поводив себе спокійно, поки не закрив двері на ключ. Мар'ян тільки зняти туфлі встиг як батько почав його бити. Він не жалів хлопця, наносив удари по голові, кидав його в стіну, бив ногами по спині, коли Мар'ян впав. І навіть коли в нього почала кров з носа текти він не зупинився. Хлопець не опирався. Заслужив. Перед очима вже усе розпливалося, але він не опирався. І сльози навіть не пустив. Він мовчки приймав удари, бо знав, що чим менше буде опиратися тим швидше батько заспокоїться. Та не цього разу. Чоловік бив сина поки той не втратив свідомість. А після, ніби нічого не сталося, затягнув його до підвалу і пішов, залишаючи Мар'яна на підлозі.

Через декілька годин Мар'ян нарешті розплющив очі. Зрозумівши, що він в підвалі, хлопець підвівся на ноги та майже відразу впав, відчувши різкий біль в правій нозі. Він відчував як все його обличчя було в крові. Знявши з себе піджак Мар'ян знову спробував встати з підлоги та цього разу вже притримуючись за крісло. Він забрався нього і взявши до рук стару ковдру почав витирати кров. В темряві було майже нічого не видно, а вимикач знаходився зверху, Мар'ян до нього зараз не зможе дійти. Може то й на краще. Не побачить на скільки багато крові насправді. По відчуттям він розумів, що на його тілі знаходиться багато ран, не тільки синці, але бачити він їх не хотів.

Хлопець був у відчаї. Так сильно його ще ніколи не бив батько. Хоча, який батько? Хіба батько так зробить зі своєю дитиною? Певно що ні.

Не зважаючи на біль Мар'ян зручно вмостився на кріслі та накрився ковдрою. Завтра повинно бути краще. Батько охолоне, піде на роботу, мати його випустить і допоможе обробити рани. Як завжди.

Але вранці його ніхто не випустив. І на наступний день також. Декілька днів Мар'ян провів у підвалі без їжі та води. Нога боліла лише сильніше, тож хлопець майже не рухався та весь час провів на одному місці. За ці дні він виплакав здавалося б всі сльози. І пообіцяв собі, що як тільки вийде і повернеться до своєї кімнати, він наковтається таблеток. Записка у нього давно написана, залишилося лише наважитися на цей крок.

Коли батько все ж відкрив підвал і побачив що тієї ночі зробив з Мар'яном він, разом з дружиною, допоміг сину прийняти душ, обробити рани, а після цього відвезли до приватної лікарні, де виявили перелом.

Цього разу Мар'ян не зміг вчинити самогубство, але не значить, що не зробить цього іншого разу.