Пори року. Зникнення Зими

Розділ 20. Дощ із гірко-солодким присмаком

Поволі спливали дні та ночі, остаточно занегодилося: сонце чимдалі рідше визирало з-поміж густющих, темно-сірих, насичених водою та електричними розрядами хмар. До того ж безперервно дощило, немовби водномить розчахнулися незвідані джерела величезних водних глибин та небесних отворів, які протягом довгого часу надійно утримувалися під замком.

У Кригожарі відчутно похолоднішало ― кам'яне обмурування стін так і дихало вогкістю та сирістю. Діані доводилося дедалі частіше запалювати вогонь у каміні, раз у раз підкидуючи дрова з вишуканої кованої дровниці у вигляді трояндових пелюстків, і з сумом вдивлятися, гамуючи зітхання, в тремтливі, полохливі та сліпучо-червонясті язики полум'я.

Залишатися наодинці зі своїми думками вже перетворювалося на сувору рутину, позаяк Мей ще не повернулася, а Майк безперестанку зникав чи то в тренувальній залі, куди категорично заборонив потикатися, чи то гриз граніт науки в бібліотеці, готуючись до екзаменів. Окрім цього, з головою поринув у приготування до свята Єднання двох кровавих місяців.

Робота так і кипіла! Сила-силенна слуг сновигали, мовбито бджілки, не тільки в Головній залі, а ще й по всіх коридорах та кімнатах, навіть найнепримітніших чи тих, що майже не використовувалися, тільки б відчистити до блиску стіни, підлогу та барвисті килими, незліченні східці та поручні ― щоб Крижаний замок засяяв, мов прозірчастий лід. А ще розставляли меблі, збирали тканинні чохли для стільців, прикрашали червоними трояндами стіни та високі кришталеві вази, замінювали повсюдно смолоскипи та свічки на нові... Дворецький Йосиф, користуючись вдалим моментом, навіть встиг Діані змовницьки шепнути на вухо, що в Кригожарі давненько ― вже як літ десять! ― нічого не відмічали з таким розмахом!

Правду кажучи, з кожним днем Діана все більше впевнювалася в тому, що Майк уникає її спеціально, зумисне відгороджується, мовби та злива за вікном, рясною товстющою стіною. Ця думка, спершу підкравшись підступною тінню на серці, так і гризла зсередини, спопеляючи неприємними гнітючо-болісними почуттями.

Вони бачилися вранці, за сніданком, та ввечері, за вечерею, і коли-не-коли перетиналися вдень.

Майк, як і заприсягся, кожного ранку хазяйнував коло плити, усякчас вражаючи Діану прямо-таки смачнющими стравами, про існування яких вона навіть і не здогадувалася. Особливо їй припали до душі страви з морепродуктів, які так і балували її рецептори пікантно-ніжним смаком. Скоряючись необачності, вона одного разу обмовилася про це. Так Майк ввів морепродукти на постій основі, чим приємно приголомшив її своєю уважністю.