Моя єдина залежність

Розділ п'ятий. Протиріччя

Ймовірно, Юме була букетом, що містив у собі безліч протиріч, починаючи голосом і закінчуючи способом життя та спілкування. Дивлячись на неї я заплутувався у її нитках все більше, і що сильніше чинив опір, тотугіше вони мене стягували. 

Я знову зробив ковток рідного, терпкого віскі і звернув увагу в сторону виходу. Звідти вже йшла Аяме — дружина Юкі, не менш енергійна та активна. Побачивши її, сам Такахаші стрімголов помчав до неї, ігноруючи бурмотіння зі сторони тих, кого він штовхав. Коли солодке подружжя вже готове було зануритись один в одного, я скривився і відвів погляд. 

З моїх уст вирвалося тихе, глибоке зітхання. Змиритися з цією самотністю і навчитися радіти власній компанії, чи все таки почати рухатись у сторону того, чого прагну? Ця дилема заважала мені жити, стискала мозок у тугі пути і потрохи займала його місце. 

Тоненькі пальчики  торкнулися моєї долоні і я застиг. Якого біса Юме взагалі мене чіпає? 

— Що ти робиш? — запитав я, дивлячись у її ясні очі. 

— Підбадьорюю тебе. Ти сумний, так не годиться у день, коли всі веселі. 

Я зітхнув і махнув рукою, мовляв, не чіпай мене зараз. Вона посміхнулась і лишила мене самотою. Та чи цього я дійсно хотів зараз? 

Відповідь була простою: я просив те, чого насправді не жадав. Це як замовляти собі у подарунок на день народження щось, що тобі не треба, бо у батьків обмежений бюджет. Або як відмовлятись від думки завести кота, бо у твоєї мами на них алергія, і придбати натомість пацюка. Або як купувати машину мрії, однак вживану, бо нова коштує ледь не вдвічі більше. 

Сенс один і той самий, але відчувається по різному. Ти все ще маєш, однак не задоволений цим, а вдіяти нічого не можеш. Ти в глухому куті, куди не задкуй. Так само і я, воліючи бути коханим, продовжую всіх відштовхувати. 

Я зітнувся на ноги і попрямував у вбиральню. Після того як змочив обличчя прохолодною водою, я підняв очі, щоб подивитись на себе. Високий, світлий чоловік із похмурим поглядом і втомленим обличчям. 

— Чорт... 

Губи стягнулись у тонку лінію розчарування у самому собі. 

Я відвів погляд у сторону і зажмурив очі. Таке тепле і спокійне нічого я бачив перед собою, аж раптом у моїй пустій гавані з'явилась постать Юме. На ній була та сама сукня, що й зараз, та й в цілому вона не відрізнялась від тієї, якою я її бачив. Однак що вона забула у моїй голові? Невже я дійсно починаю підпускати когось у своє коло, навіть не додаючи зусиль? 

Голова сама собою похиталась у заперечному жесті. Не може цього бути. Зацікавила? Так, але не більше. До кохання, симпатії, ба навіть дружби йти ще далеко, відстань вимірювалась не в кілометрах, а у вимірах.

А раптом я просто намагався вкотре втекти від реальності? А якщо я знову переконував себе, аби не класти на себе обов'язки? Раптом я просто рубав на корені те, що чисто теоретично могло б мати продовження?

У будь-якому випадку, що б я не відчував зараз, це не було плодом романтичних почуттів. Юме, як мінімум, цікава мені як співрозмовниця. Несподівано різка, суперечлива не тільки до себе, але й до брата. Впевнений, що вона навіть цікавіша, ніж мені здалось на початку. 

Глибоке зітхання затрималось в грудній клітині, і я залишив вбиральню, повертаючись до команди, однак моє місце було вже зайняте, а мій келих порожній. 

На чолі столу тепер сидів Танака із Кійоко на руках. Далеких п'ять років тому вони одружились, і вони були ледь не єдиними, хто не дратував мене своїми любощами.

Проте не зараз, коли вони сиділи на моєму місці і випили моє віскі. 

— Валіть звідси, Танако. 

— О, звичайно ж нудний, дурний, нахабний, впертий і агресивний Тсукішімо, — Рюноске засміявся. — Поряд є ще місце, падай. 

Я слухняно сів, але не вгавав. 

— Мене цілком влаштовувало моє усамітнене місце. 

Я повернув голову і зустрівся поглядом зі здивованою Юме. 

— О, чорт, перепрошую, я налякав тебе? 

Дівчина зітхнула і кивнула. 

— Так. Але нічого страшного, все нормально. 

Я зітхнув. У самого ледь серце не стало, коли побачив її поряд, а тут, уявити тільки, дівчина, що не могла мене почути, різко помічає мене поряд. 

— Перепрошую ще раз. 

Вона кивнула і її погляд ковзнув по моєму обличчю. Це виглядало так легко, але так гаряче водночас, що я мимоволі посміхнувся до неї. 

Юме поманила мене рукою і зітнулася на ноги. 

— Перекуримо. 

Я хмикнув і слухняно пішов за нею, відчуваючи, що зараз вона у моїх руках і я наразі відповідаю за неї. Як погано це звучить, ніби вона немовля або не здатна впоратись із більшістю справ сама. 

Надворі було прохолодно, і Юме зіщулилась. Я спустив піджак з плечей і кинув в неї. Дівчина ледь його впіймала, але вдячно кивнула і натягнула на себе. 

Я думав, що Юме теж куритиме, однак я помилився: палив тільки я, а вона мовчки дивилась на небо, вивчаючи його так, ніби вперше бачила.

— Ніч гарна сьогодні, місяць ясний. І відносно тепло, — я тихо засміявся, але мовчки потягував цигарку. 

Я оглянув її. Мила, в той самий час впевнена в собі, глибока та дзвінка. Я вже казав, що вона суперечить сама собі?