Постріл

Розділ 44

Ґабріела

З самого ранку Рафаель забрався з дому, щоб не бачити мене. У спальні я також не ночувала. Не могла терпіти його присутність. Я боляче прокручувала всі його слова про малюка. І ладна була перерізати горло йому уві сні. Але я наскільки божевільна і дурна, що досі кохаю цього ідіота і не можу жити без нього. Тож краще померти зі своєю дитиною, аніж бути привидом усе життя.

Я не брала з собою ніяких речей, адже більше вони мені не потрібні. Вже перед виходом із дому я згадала дещо. Була одна людина з якою я хотіла на останок поговорити.

Я підійшла до дверей та легко постукала.

— Так, заходьте.

Лана була спантеличена моїм приходом та я хотіла подякувати їй.

— Ти що тут робиш? — дівчина насупилася.

— Не стартуй я хочу поговорити, — не зважаючи, на її погляд, я сіла біля неї на ліжко.

— Говори, якщо вже прийшла.

— Це, мабуть, останній раз коли ми бачимось. Коли я взагалі бачу знайоме обличчя, — проговорювала не дивлячись їй в очі.

— Що ти маєш на увазі?

— Я вагітна, — темно карі очі дівчини збільшилися удвічі. — Я вагітна, але Рафаель не хоче цієї дитини. Тож я сьогодні я поїду позбутися нас.

— Що означає нас? — вона наче розуміючи про що йде мова роздивлялася моє обличчя.

— Термін занадто великий для аборту. І...і якщо я зроблю це, то теж помру. Лікар одразу про це попередив, — говорила ковтаючи сльози.

— Ґабріело, — тихо видихнула Лана.

— Тепер ти можеш бути спокійна, бо я більше не буду заважати тобі будувати з ним майбутнє. Та якщо хочеш жити, то забудь про дітей із ним. Тому що навіть мене він через це відправив на смерть.

— Господи, який же він ідіот. Він знає, що ти можеш померти ? Чекай, чекай! Можливо ти зможеш зберегти дитину, можливо вдасться втекти, — тараторила дівчина.

— Рафаель сказав, що якщо не позбудуся дитини, то своїми руками мене вбʼє, — так боляче це говорити.

— Я не вірю. Він же сам жити без тебе не зможе.

— Це уже не має значення, - видихнула я. — Я хотіла подякувати тобі за ті декілька тижнів, що ми мовчки провели разом. Малюку сподобалася твоя їжа, — раптом дівчина обійняла мене. Дуже міцно.

— Ґабріела пробач мені за все, що я наробила. Я кінчена ідіотка, яка була засліплена любовʼю і не бачила в що вляпалася.

— Всі ми робили помилки і я теж. Найгіршою з них було зустріти його.

Я відпустила дівчину зі своїх обіймів та направилася до виходу.

На останок повернулася до неї.

— Нехай твоє життя буде кращим за те, яке прожила я. Я все одно люблю ті часи, які ми провели в гуртожитку. Вони були найкращі у моєму нікчемному існуванні, — я закрила за собою двері та почула ридання дівчини. Я була вдячна за те, що хоча б хтось буде сумувати за мною.

Я підхопила свою маленьку сумочку, одягнула сонцезахисні окуляри та сіла в машину, яка  повезла мене в напрямку смерті.

Через тридцять хвилин ми вже були на місті. Я переодягнулася у біло сорочку та вже лежала на операційному столі.

— Пані Ґабріела можливо ви передумали ? - запитував акушер-гінеколог.

— Ні! Я готова, — та чи була я готова?

— Гаразд. Все ж мушу нагадати вам, що вірогідність 95% — ви помрете разом із дитиною. Та я зроблю все що в моїх силах аби врятувати ваше життя, — я нічого не відповіла, тільки продовжила дивитися на біле світло ламп.

Далі на моє обличчя одягнули маску і мої очі потроху почали закриватися.

Я кохаю тебе Рафаелю. І я тебе малюк, скоро ми зустрінемося.