Дихай для Мене

Розділ 20

Айві

– Бляха, – шепочу собі під ніс.

Тато вигинає брову і киває.

– Підтримую. Доню, не могла б ти пояснити, що тут відбувається? – він переводить погляд на мене, на його обличчі застигла цікавість.

– Відпусти мене, – чую, як Анабель шепоче Рафаелю.

– Справді, хлопче, опусти дівчину на підлогу.

Рафаель кілька секунд вагається, потім знехотя ставить Белль на ноги.

– Ти не познайомиш нас? – знову запитання до мене.

Чому я хочу розсміятися? Не тільки через абсурдність того, що відбувається, а й від виразу на обличчі Рафаеля, який, здається, не в своїй тарілці.

Я відкашлююся і вказую на Белль пальцем.

– Це Анабель. Я тобі розповідала про неї.

– Ах, так, – тато робить кілька кроків у бік дівчини і я помічаю, як її тіло напружується, а пальці впиваються в тканину кофтинки, що на ній вдягнена.

Моя дівчинка. Вона так налякана.

Рафаель перегороджує дорогу татові, вловлюючи зміну емоцій Белль. В цьому вся його сутність. Він намагається її захистити, але його власницька жилка проявляється не тоді, коли потрібно. Мій батько – остання людина, яка завдасть Белль шкоди. Мені смішно від того, що хлопець вбачає небезпеку там, де її немає. Особливо тоді, коли саме він – найнепередбачуваніша особа в цій кімнаті. Я маю на увазі, коли я в свідомому та стабільному стані, і не відчуваю приступів паніки та тривожності.

Батько завмирає перед хлопцем, його голова нахиляється в бік, коли Рафаель упевнено простягає руку вперед.

– Рафаель.

Тато потискає її, не зводячи з нього очей, і слідкує, наче яструб за здобиччю.

– Джонатан, – коротка пауза. – Я повинен хвилюватися, люба? – тато не відриває свого погляду від хлопця, звертаючись до мене.

Розуміючи, що час втрутитися, роблю кілька кроків уперед, опиняючись на одному рівні з ними, і кладу руку на татове плече, щоб привернути до себе увагу.

– О господи, не будь таким загрозливим, тату. Усе гаразд, вони мої друзі, – намагаюся донести з натиском у голосі.